20 березня Вінницю звільнили від німецько-фашистської окупації. У 2016 році відзначають уже 72 річницю від цієї події. Редакція сайту Vinbazar.com пропонує вам ознайомитися, як звільняли Вінницю від німців.
Визволення України почалося із звільнення населених пунктів у східному Донбасі в грудні 1942 р. Радянські війська дійшли до Дніпра і ціною величезних людських втрат 6 листопада 1943 р. здобули Київ. Розвиваючи наступ, війська І Українського фронту з важкими боями просувались на захід.
У грудні 1943 р. Житомирсько-Бердичівською наступальною операцією військ 1-го Українського фронту під командуванням генерала армії М.С. Ватутіна розпочалося визволення області, передусім сіл Козятинського, Погребищенського та Оратівського районів. Але на середину січня 1944 р, німецьке командування зосередило на Правобережній Україні значні сили піхоти і танків. Бої набрали вкрай жорстокого характеру. Окремі населені пункти Липовецького, Іллінецького, Оратівського, Немирівського, Вороновицького районів по декілька разів переходили з рук в руки. Вздовж берегів Південного Бугу німецькі фашисти сподівалися спорудити міцні укріплення. Гебельс навіть заявляв, що Південний Буг - це малий Дніпро, неприступна лінія оборони німецької армії. Фашисти розраховували тут надовго затримати радянські війська.
Сталося так, що авангардні частини радянських військ вийшли аж під Вінницю: утворився виступ, чим намагався скористатися противник. Командувач військ групи «Південь» генерал-фельдмаршал фон Манштейн, штаб якого в цей час перебував в ставці «Вервольф», розробляв операцію з метою оточення 38-ї, 40-ї і 1-ї танкової армій і визначав напрямки контрудару, щоб ліквідувати виступ і розгромити тут радянські війська. Розгорнулись запеклі бої з численними, добре підготовленими і належно озброєними військами ворога. Всю другу половину січня 1944 р. Радінформбюро повідомляло про важкі бої на вінницькій землі: «На схід від Вінниці тривали бої з великими силами танків і піхоти ворога...»
Ціною великих втрат німецьким військам вдалося прорвати фронт. Під ударами противника змушена була відступати 4 гвардійська Овруцька повітрянодесантна дивізія 40-ї армії, яка тримала оборону в районі села Балабанівки (тепер Оратівський район). Однак їх успіх мав тимчасовий характер. Успішно завершивши Корсунь-Шевченківську операцію, 18 лютого 1944 р. Ставка Верховного Головнокомандування видала директиви командувачам 1-го і 11-го Українських фронтів про розгортання наступу на Правобережній Україні. На початку березня 1944 р. в ході проведення Проскурівсько-Чернівецької операції війська 1-го Українського фронту звільнили значну частину населених пунктів Теплицького, Гайсинського, Оратівського, Липовецького, Калинівського, Комсомольського, Хмільницького районів Вінниччини.
Німецьке командування очікувало головного удару Червоної армії в напрямку Вінниці і стягувало в цей район найбільш боєздатні частини. В районі Вінниці зайняли оборону 340-а німецька піхотна дивізія з частинами підсилення, 18 артилерійська дивізія, що прибула з Франції, та інші частини, які розташовувалися в навколишніх селах. На підступах до міста фашисти облаштували систему інженерних перешкод: мінні поля, протитанкові рови, доти, дзоти, а щоб прикрити свій фланг від раптового удару, підірвали греблю.
.jpg)
14 березня 1944 р. основні сили 38-ї армії (командувач - генерал-полковник К. С. Москаленко) з рубежів Богданівки, станції Липовець, Володимирівки, Мервина, Лопатинки розпочали наступ на захід. Перед початком наступу частини 227-ї штурмової авіаційної дивізії під прикриттям винищувачів здійснили три нальоти на ворожий аеродром в районі Вінниці. Пройшовши з важкими боями весняними дорогами 50 кілометрів, війська фронту досягли значних успіхів 15 березня 1944 р. На шляху до обласного центру вони звільнили більше 50 населених пунктів. Вінницю визволяли з'єднання і частини 38-ї армії: 74-ий стрілецький корпус (генерал-лейтенант Шевердін Ф. Ю.) у складі: 183-я стрілецька дивізія (полковник Василев-ський Л. Д.), частина сил 241-ої стрілецької дивізії (генерал-майор Арабей П. Г.), 101-й стрілецький корпус (генерал-лейтенант Голубовський В. С.) в складі: 70-а гвардійська стрілецька дивізія (генерал-майор Гусєв І. А.), 211-а стрілецька дивізія (генерал-майор Кичаєв М. О.), 221-а стрілецька дивізія (полковник Кушнаренко В. М.), 1890-й самохідний артилерійський полк (підполковник Валиков С. Ф.), 1899-й самохідний артилерійський полк (майор Виноградов М. К.), 15-а окрема штурмова інженерно-саперна бригада (полковник Алексеев М. І.)
Але 16 березня 1944 р. командувач 1-го Українського фронту маршал Г. К. Жуков дав наказ перекинути більшість дивізій 38-ї армії з-під Вінниці, форсувати Південний Буг у районі Сутисок і зосередитися біля Жмеринки, щоб відрізати шлях відступу німецьких частин у напрямку Кам'янця-Подільського. Однією з перших на східну околицю Вінниці 16 березня вийшла 183-а стрілецька дивізія. В ніч на 17 березня німці залишили вокзал. Вранці військові частини рушили до центру міста. Вийшли до Південного Бугу з районі П'ятничан, очистити Старе місто і на південь від Вінниці зайняти плацдарм на правому березі ріки, біля населеного пункту Сабарова. Наступ на цій ділянці ставив під загрозу оточення вінницьке угруповання ворога, підсилене на той час піхотною дивізією з резерву командування групи армій «Південь».
.jpg)
На цей час головні сили 305-ї стрілецької дивізії форсували Південний Буг північніше Вінниці, вийшли на шлях Вінниця - Проскурів. Під натиском військ 74 стрілецького корпусу в ніч на 20 березня 1944 р. німецьке командування, побоюючись оточення, змушене було розпочати відведення своїх військ з Вінниці на південний захід. Вранці 20 березня Вінниця була повністю звільнена від ворога. Двома наказами Верховного Головнокомандувача (від 23 березня № 069 і від 24 травня № 0135) були присвоєні почесні найменування Вінницьких: 241-ій стрілецькій дивізії, 1899-му самохідному артилерійському полку, 1900-му самохідному артилерійському полку (підполковник Коротких С. Ф.), 269-му винищувально-протитанковому артилерійському полку (підполковник Фролов К. О.), 1663-му винищувально-протитанковому артилерійському полку (підполковник Хмарський Ф. 3.), 15-ій окремій штурмовій інженерно-саперній бригаді, 130-му окремому полку зв'язку (підполковник Арсеньєв О. О.), 5-му штурмовому авіаційному корпусу (генерал-майор авіації Каманін М. П.), 39-ій гарматній артилерійській бригаді (полковник Раковин С. В.), 1247-му гарматному артилерійському полку (підполковник Янович Б. В.), 1251-му гарматному артилерійському полку (підполковник Завгороднєв Ю. М.).
За доблесть і мужність, проявлені в боях за визволення Вінниці, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 березня 1944 р. були нагороджені: орденом Червоного Прапора - 305-а стрілецька Білгородська дивізія, 183-я стрілецька Харківська дивізія, 211-а стрілецька Чернігівська дивізія, 221 стрілецька Маріупольська дивізія, 1890-й самохідно-артилерійський Барвінківський полк, орденом Богдана Хмельницького II ступеня -70-а гвардійська стрілецька Глухівська ордена Леніна, двічі Червонопрапорна дивізія. Військам, які брали участь у визволенні Вінниці, наказом Верховного Головнокомандувача від 20 березня 1944 р. було оголошено подяку і в цей же день о 21 годині Москва салютувала військам 1-го Українського фронту 20-ма артилерійськими залпами із 224 гармат.
Вінницьку область цілком звільнили від фашистів 28 березня.
Нагадаємо, днями відбулось покладання квітів з нагоди 72-ої річниці визволення Вінниці від фашистських загарбників