Рітіс Рачкаускас: У цьому наше завдання - дати молодим людям умови, за яких вони прагнули б повернутися до рідного міста. Мер литовського міста-побратима Вінниці Паневежиса - про реалії свого міста, схожість і відмінність із Вінницею, про амбіції, яких не потрібно боятися, і своє бачення щасливого міста
Цього року святкування Дня міста у Вінниці співпало із 514-ю річницею від заснування литовського міста-побратима Вінниці Паневежиса. Ми скористалися нагодою, аби поставити кілька запитань чинному меру Паневежиса Рітісу Рачкаускасу. Він - архітектор. Мером був обраний майже два роки тому. Це були перші у Литві прямі вибори - тобто міського голову обирали не депутати, а мешканці.
- Пане мер, дякую, що погодились на інтерв'ю. Попри помітну розбіжність між Вінницею та Паневежисом і за розмірами і за можливостями, між нашими містами є і чимало схожого. Обидва вони не є столицями чи великими промисловими центрами, проте несуть у собі риси яскравої національної автентичності, прагнуть активної інтеграції у широкий загал європейських процесів і невтомно шукають своє неповторне місце у майбутньому. Які проблеми в цьому контексті для наших міст Ви назвали би головними?
- Загалом все так. Хоча, мені важко поставити на один щабель проблеми, які є першочерговими для розв’язання у наших містах. Надто різні масштаби. Для Паневежиса, як і для Литви загалом, найактуальнішою є проблеми демографії. Наше населення катастрофічно зменшується. Якщо у 1989 році у місті налічувалося 131 тисяча мешканців, то сьогодні нас лише близько 90 тисяч. І ця негативна динаміка не зменшується. У Вінниці, наскільки мені відомо, темпи не такі загрозливі. Тому головне для нас сьогодні - хоча б за стабілізувати процес. І при цьому, зберегти свою автентичність… Дещо вдається зробити, хоча ми ще далекі від розв’язання проблеми в цілому.
Крім того, Вінниця - університетське місто. Це величезний плюс. У Паневежиса, так склалося історично, немає свого вищого навчального закладу. При тому, що у нас дуже потужна базова середня освіта. Наші гімназії входять до числа найкращих у країні. Відтак, ми неминуче перетворюємося на донорів. Молодь їде. І мова не йде про те, як її утримати тут. Молода людина мусить мати амбіції стати найкращим, найуспішнішим… Це нормально. Я пам'ятаю по собі. Ніхто не зміг би мене тоді, у молодості, утримати від спроби знайти себе у столиці… Але важливо створити мотивацію повернутися, створити атмосферу спільності з цим містом, відчуття того, що ти є його частиною. У цьому наше завдання: дати молодим людям умови, за яких вони, отримавши освіту, професійний та життєвий досвід, прагнули б повернутися до рідного міста. Навіть не обов'язково повернутися фізично. Брати активну участь у житті міста сьогодні можна і віддалено - ідеями, інвестиціями, співучастю у розв’язанні проблем… Як завгодно. Головне, аби місто залишалося рідним, займало своє місце в думках і душах тих, хто в ньому народився, хто його любить. Не просто підтримувати як престарілих батьків, а лишатися повноцінними городянами. Це дуже складно, але, як на мене, цілком можливо.
- А наскільки інфраструктура міста готова до такої модерної співпраці?
- Про це і мова… Завдяки грошам Європейської унії, ми здатні помітно покращити умови життя у місті. Можна почистити тротуари, відремонтувати дороги, закласти нові парки та сквери, але при цьому місто може залишитися пустим. Важливі ідеї, які захоплять людей, які будуть цікавими та незвичайними, які будуть надихати.
Через географічні особливості ми не можемо розраховувати на те, аби створити тут морський чи гірськолижний курорт міжнародного значення. У нас немає нафти чи інших високоліквідних корисних копалин. Але ми маємо переваги щодо транспортних можливостей. Ми розташовані на півдорозі між Варшавою і Гельсінкі, Ригою і Вільнюсом… На відстані 2-3 годин їзди від нас відразу кілька міжнародних аеропортів. Через наше місто проходить міжнародна автомагістраль Віа-Балтика, найближчим часом чекаємо на завершення робіт по будівництву швидкісної залізниці Рал-Балтика, яка теж пройде Паневежисом. А це значить, що від нас, прикладом, до Таллінна можна буде доїхати за півтори-дві години.
Крім того, колись, я сподіваюсь, Росія повернеться в спільноту нормальних країн і інтегрується у європейське життя. І тоді запрацює напрямок Схід-Захід, що теж дає непогані перспективи. Ми маємо цим скористатися.
Враховуючи, що наше місто дуже компактне та зручне для життя, у нас є всі шанси стати потужним логістичним центром на цьому транспортному перетині. Додати до цього глибокі культурні традиції Паневежиса, і виходить цілком оптимістична картина можливостей.
Нам треба позбутися комплексу меншовартості, який багато років панував у ментальності нашого міста. Це призвело до певної стагнації, яку сьогодні ми намагаємося здолати. Думаю, це актуально і для Вінниці. Не боятися власних амбіцій, не боятися піднімати свій рівень, не боятися сміливих і яскравих ідей, не боятися заявляти про них.
- А як Ви розумієте регіональний патріотизм? Чи не несе він у собі певні небезпеки конфлікту з патріотизмом загальнодержавним?
- Думаю, така небезпека завжди є. Головне, аби протиріччя, які неминуче виникають, не переходили у політичну площину. Часто за такими конфліктами помітний інтерес "третьої" сили, яка цим маніпулює. У нас зараз можна почути про протиріччя між великою Литвою і Жемайтією (північно-західний лінгво-культурний регіон Литви). З'явилися діячі, що майже відкрито проголошують сепаратистські ідеї. Тому треба бути дуже уважними і обережними. Ви вже відчули це на собі… За всіма словами та діями цих "професійних" патріотів проглядають інтереси "третьої" сили, яка розташована зовсім не у Литві.
Паневежис вважають дуже литовським містом. Так склалося історично. Але при цьому настрій у нас, особливо серед молоді, цілком космополітичний. Так, молоді люди зараз практично не знають російської мови, але майже всі володіють вільно англійською. Вони вчаться за кордоном, де спілкуються і з американцями, і з китайцями, і з українцями, і з голландцями… Власне, і поняття такого "закордон" для них вже майже немає. Вони живуть категоріями команди, ідеї, проекту. Для них важливою є не національність партнера чи колеги, а його людські та професійні якості. Національність - це те, що зв'язує їх із домом та рідними. Думаю, в Україні все так само. А після отримання вами безвізу з Євросоюзом це стане ще більш помітним…
- До речі, про безвіз… У нас все ще є люди, які намагаються влаштувати дискусію про користь чи шкоду безвізу. Мовляв, у Європі ми нікому не потрібні, а якщо і потрібні, то лише для брудної праці. Що Ви думаєте про це?
- Та немає тут ніякої дискусії. Лише пропаганда. Безвіз - ваше природне право. Було б краще, аби ви отримали його раніше, але вийшло як вийшло. Безвіз - це абсолютно нормально. Ненормально - це стіни між народами та країнами. Так що проблема не у безвізовому пересуванні Європою, а у російському телебаченні. А про те, яка робота на вас чекає в Європі, то це залежить не від вашого паспорта, а від ваших здібностей та кваліфікації. Ну і володіння мовою… А для цього треба вчитися. Про що тут можна дискутувати?
- Яким би Ви воліли бачити світ і Паневежис у цьому щасливому світі у найближчому майбутньому?
- Не знаю… Ідеального світі не існує. Я не упевнений, що з часом світ стає більш щасливим. Багатшим - так. Безпечнішим - напевно. Мобільнішим - безперечно. А от щасливішим…. Знаєте, колись для мене та для моїх колег-архітекторів з'їздити у Париж було недосяжним щастям. Сьогодні - це буденність, яку навіть дивно обговорювати… Щастя - це те, чого ти не маєш, але чого прагнеш. Коли ти це отримуєш, щастя кудись зникає… Я взагалі не уявляю, як невіруюча людина може бути щасливою…
- …І тим не менш… Ви - мер. Вам за посадою належить пропонувати городянам своє бачення моделі щастя і шляхи його досягнення. Інакше Вас не оберуть.
- Я можу пропонувати городянам шлях до створення тих умов, де їм буде комфортно і кожен зможе спробувати влаштувати своє особисте щастя сам. Моя робота полягає радше в тому, аби було якомога менше обставин, які можуть зробити людину нещасливою. А для цього треба робити місто комфортним та зручним. І не тільки місто. Це загальна теза для Європи. Звідси всі ідеї по розвитку інфраструктури, модернізації, перспективам освіти, культури, спорту… Всього, з чого і складається якість життя всіх разом і кожної конкретної людини.
- Дякую за інтерв'ю. Будемо раді бачити Вас у Вінниці.
- Дякую. Мені дуже подобається ваше місто, ваше захоплення ним, ваш постійний пошук удосконалення. І я обов'язково скористаюся першою ліпшою нагодою.
Досьє "Міста"
Рітіс Рачкаускас
Мер литовського міста Паневежис.
Народився 25 вересня 1959 року.
1977 року закінчив гімназію у Паневежисі.
1982р. - отримав диплом архітектора у Вільнюському інженерно-будівельному інституті.
Входив до експертної ради з питань архітектури міста Паневежис.
Двічі обирався членом міської ради Паневежиса.
Активний учасник Руху Саюдіс за відновлення незалежності Литви 1980-90-х років.