Серед 35 документів, які планується розробити і ввести в дію відповідно до Програми діяльності українського уряду, досить скромне 26-те місце відведено законопроекту про самоврядування (нова редакція). Та час усе розставляє на свої місця. Не минуло й двох місяців після ухвалення цієї програми, а реформа самоврядування стала однією з найголовніших тем в українському суспільстві. Саме на неї спираються нинішні керманичі держави, закликаючи громадян до миру і злагоди, до спротиву загарбникам і сепаратистам. А відповідає в уряді за цю реформу колишній міський голова Вінниці, а нині віце-прем’єр-міністр — міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Володимир Гройсман. «День» зустрівся з ним, щоби поговорити про зміни, які має забезпечити українцям реформа самоврядування в країні.
— Чим відрізняється запропонована вами і схвалена урядом концепція адміністративної реформи від того, що пропонують кандидати в президенти Симоненко і Добкін, які теж обстоюють ідею передачі повноважень від центру на міс ця?
— Наша концепція базується на Європейській хартії місцевого самоврядування, ратифікованій Україною, та кращому досвіді Польщі. У ній ми говоримо про трирівневу систему, де базовим рівнем є громада. І саме на її рівень, органам, обраним людьми, ми передаємо повноваження, забираючи їх у центральних державних органів. Громаді, точніше в бюджети розвитку територіальних громад, ми передаємо й кошти у вигляді місцевих податків і зборів, які діють сьогодні, а також частину таких загальнонаціональних податків, як податок на доходи громадян і на прибутки підприємств. На рівні області будуть утворені виконавчі комітети — обрані народом, а не призначені з Києва. І те ж саме на рівні району. Ми ліквідуємо державні адміністрації як виконавчі структури. У містах будуть створені префектури, місцеві державні представництва. Їхні керівники здійснюватимуть дві функції. Це координація тих держаних структур у регіоні, які представляють, скажімо, МНС, Мінекології, МВС. Це також наглядова функція за дотриманням законодавства і Конституції України на відповідній території.
Що пропонують названі вами кандидати в президенти, я, відверто кажучи, глибоко не знаю. У загальних рисах можна сказати, що ними пропонується зосередити владу й фінанси в регіонах. Ми ж, повторюю, хочемо передати владу саме громадам — у села, селища, міста. Тут залишиться максимум грошей і максимум повноважень. Далі йде рівень району. Там обирається районна рада, голова райради і голова її виконкому. Тут менше грошей і менше повноважень. На третьому, обласному, рівні така ж ситуація. Але там залишаються такі важливі напрямки роботи, як регіональний розвиток, управління регіональними процесами, які об’єднують громади.
— Якщо ви передаєте громаді найбільшу частину отримуваних податків, то що залишається для роботи двом іншим рівням?
— Там є своя система фінансування й розподілу. Зараз ми працюємо з кращими польськими фахівцями, які мають теоретичний і практичний досвід проведення реформи, над моделюванням необхідних пропорцій відповідно до повноважень — скільки і на якому місцевому рівні залишати податків. Зараз я ще не можу конкретно назвати, хто скільки отримає. Але впевнений, що фінансування буде адекватним до повноважень.
— Громада не буде потім змушена підгодовувати районний та обласний рівні?
— Ні. Є ще й загальнонаціональні податки. Їх потрібно розподіляти не зверху вниз, а знизу до вищих рівнів державного управління аж до центру. Йому залишаються такі функції, як оборона, внутрішня й зовнішня політика, безпека, державна регіональна політика. Реформа самоврядування включає також і податкову реформу, але це вже інша тематика. А головне тут те, що, залишаючи на рівні громад частину податків, ми добиваємося того, що вони, громади, підключаються до процесу економічного зростання, стають зацікавленими в тому, щоб підприємства працювали в реальній світлій економіці й більше заробляли. Це має позначитись і на рівні заробітної плати у громадах, і на пенсійному забезпеченні громадян. Тут все взаємопов’язано, і ми сподіваємося на хороший результат.
— Минула влада проводила так звану медичну реформу і реформу освіти. І громадяни протестували проти закриття лікарень та шкіл. Адміністративна реформа також, мабуть, переглядатиме кордони громад, щоб зміцнити їх економічно. Це може далеко не всім сподобатися. Які аргументи ви підготували для тих, хто буде проти?
— Нове законодавство дасть змогу громадам бути успішними. Для цього ми даємо їм фінансові інструменти, інструменти у вигляді повноважень, а також інструменти у вигляді об’єднання зусиль, зрозуміло, на добровільних засадах. У пакеті законів про самоврядування є законопроект про об’єднання, який надає можливість громадам ставати більшими. У цьому разі вони матимуть більше коштів, кращі можливості для розв’язання місцевих проблем. А ми саме цього й добиваємося. Школа, дошкільний заклад, культура, охорона здоров’я первинного рівня тощо. З усім цим громада сама визначатиметься. Якщо вона хоче більшої спроможності, то може вступати в ті чи інші об’єднання із сусідами, але, повторюю, лише на добровільній основі — ми не маємо нав’язувати з Києва будь-яких рішень. Є ще й законопроект, який передбачає співробітництво громад у розв’язанні тих чи інших питань, наприклад у сфері транспорту чи медицини тощо. До речі, громади відповідатимуть за первинний рівень охорони здоров’я, райони — за вторинний, області — за третинний.
— Зайшовши до міністерства, ви майже одразу запропонували провести аудит всіх його програм, які здійснювалися раніше. Що вже зроблено і виявлено? Які програми здійснюватимуться за вашого керівництва?
— Проаналізувавши те, що робилося до нас, ми побачили, що без децентралізації та зміцнення самоврядування реформи ЖКГ успішними не будуть ніколи. Про це свідчить увесь наш двадцятирічний досвід. Чи було за цей час реалізовано хоч одну загальнодержавну програму, завдяки якій можна було б системно вирішити якусь важливу проблему? Це свідчить не лише про те, що ці програми були неефективні. Просто за жорстко централізованої системи управління у них від самого початку не було жодного шансу. Моє завдання як віце-прем’єра й міністра полягає не в тому, щоб накопичувати програми і насаджувати їх рішеннями міністерства, а в тому, щоб децентралізувати кошти і передати їх громадам. Вони самі можуть визначитися, що їм потрібно робити найперше — відремонтувати й утеплити садочки чи збудувати котельну й замінити діряву теплотрасу. Вони самі це вирішуватимуть, а ми — допомагатимемо.
Щоправда, залишаються елементи регіональної політики — потрібно вирівнювати диспропорції навіть у межах району. Одні громади сильніші, інші — слабші. І тут уже виконкомам обласних рад доведеться допомагати. Ми маємо сьогодні мільйонні програми міжнародних фінансових організацій, і вони готові приділити нам ще більше уваги. Можемо консолідувати й інші ресурси, завдяки яким буде легше вирішувати ці питання. А централізовано все це зробити в Україні, я переконаний, не можна.
— Уряд очікує від вас як від віце-прем’єра результатів з адмінреформи. Проте людям все ж потрібно в першу чергу дещо інше: сприйнятні тарифи ЖКГ, дешеві квартири для дітей, які створюють нові сім’ї, якісна питна вода, нормальне опалення. Дехто говорить, що в більшості проблем ЖКГ винні ЖЕКи. Чи забезпечать усе це управляючі компанії, які прийдуть їм на заміну?
— Ми пропонуємо мешканцям: обирайте форми обслуговування свого будинку. Це може бути, як і раніше, ЖЕК, або приватна керуюча компанія, або самообслуговування, або ОСББ, яке найматиме тих, хто може надавати найкращі та найдешевші послуги на ринкових засадах. Ми хочемо все це дерегулювати і знищити штучні монополії, бо вони впливають вкрай згубно на якість послуг і загострюють проблеми, зокрема в житловому господарстві. Відтак працюємо над рядом законодавчих ініціатив, які найближчим часом будемо вносити на розгляд уряду і парламенту. Наголошую: скільки працюватиму в уряді, ніколи не займатимуся тим, щоб пропонувати щось під когось. Працюватиму над рішеннями, які дадуть змогу на системному рівні вирішувати проблеми і реально працюватимуть.
— На нещодавній прес-конференції, відповідаючи на моє запитання, ви сказали, що збираєтесь найближчими днями на схід. Я знаю, ви там уже побували. Чи вдалося когось у чомусь переконати?
— Хочу від себе особисто й від уряду сказати, що серед пересічних громадян я не побачив там ворогів. Запевняю: і уряд України не ворог донеччанам і луганчанам. Ми поважаємо їхні цінності, прагнення людей у східних областях жити краще. Гадаю, сьогодні, особливо жителі східного регіону, відчувають зраду тих, кому вони довіряли, кого обирали і постійно підтримували. Насправді ж, прикриваючись гарними лозунгами, їх просто грабували. Люди збурені й, безумовно, мають рацію. Інша річ, що ми нині живемо в умовах військової агресії з боку Російської Федерації. Загарбники грають на емоціях обдурених, пограбованих і покинутих людей. Моральний стан жителів східного регіону в цих умовах нескладно зрозуміти.
— На вашу думку, чи можливо зараз призупинити антитерористичну операцію?
— Ви, мабуть, розумієте, що це питання не належить до сфери моєї компетенції, хоч я завжди за мир в усьому світі. Найважливіше для мене — це мир і спокій для кожної людини. Але якщо з будь-якого боку використовується зброя та є інформація про те, що на теренах України діють диверсійні групи іншої держави, то правоохоронна система має реагувати. У який спосіб — то вже мають визначати фахівці. Та найголовніше, щоб при цьому, незалежно від того, в чиїх руках зброя, не постраждала жодна мирна людина. Я пропонував би абсолютно всім: уже завтра скласти зброю, відійти в різні сторони, обрати авторитетних переговорників, котрі мають громадську підтримку і не співробітничають з різними секретними службами, й сісти за круглий стіл. Давайте розмовляти! Кажіть, що вам треба, якої хочете допомоги, як зробити, щоб кожен почувався захищеним... І що потрібно зробити, щоб у жодному нашому регіоні не було царів, яким був Янукович? Усе це треба обговорювати. І не треба думати, що під парасолькою іншої країни комусь буде краще... Ми маємо зберігати унітарність нашої країни, а розмови про роз’єднання, розкол тощо ні для кого з нас неприйнятні. Не цим шляхом треба йти у ХХІ столітті. Тому позиція уряду: діалог — так, розуміння — так, широка дискусія — будь ласка, насильницькі заклики — ні.
— Як вважають в уряді: чи існує небезпека зриву президентських виборів в Україні?
— Такі бажання є, і ми про них знаємо. Але я особисто вважаю, що ніхто не має права забрати в українців їхнє невід’ємне право вільного демократичного вибору, і ми не дозволимо цього зробити.
— Коли, на вашу думку, в Україні треба провести парламентські вибори, чи реально це, і що перед цим потрібно зробити? Чи підтримуєте ви ідею відкритих списків та відмови від прохідного бар’єра?
— Я гадаю, що якийсь прохідний бар’єр (під кутом зору можливості утворення парламентської коаліції) має бути. А відкриті списки виправдані, оскільки люди голосуватимуть не тільки за партію, а й за її найкращого, на їхню думку, представника, який викликає найбільше довіри. Така система має право на життя.
— Які ваші власні політичні амбіції? Чи не хочете працювати в парламенті і чи не мрієте стати коли-небудь прем’єр-міністром?
— Не хочу. Більше того, я ніколи не планував бути віце-прем’єром. Я прийшов до уряду, щоб здійснити системну реформу, в яку я вірю. Зміна системи управління державою принесе успіх кожній українській родині. Про це я мрію і готовий служити цій меті, а посада — то просто інструмент для її досягнення.