З усіх жителів Вінниччини, нагороджених під час Великої Вітчизняної війни найвищою відзнакою - Героя Радянського Союзу, сьогодні в живих лише один - Іван Платонович Ковальов, генерал-майор у відставці. Проживає Іван Платонович у невеличкому селі Тарасівка, що у Жмеринському районі. Золотої Зірки Героя він удостоєний у 22 роки.
Цією весною Герою Радянського Союзу виповнилось 92 роки. У нього - море енергії, і якщо хтось спробує вгадати його вік, то помилиться, як мінімум на років п\'ятнадцять. Герой сам ходить за покупками, має 38 соток городу, виконує усю роботу дома, час від часу вирушає на риболовлю, частенько приймає у себе друзів, багато часу проводить із дітьми й онуками. У рідному селі Тарасівці, де Іван Платонович народився і де прожив усе життя, ветерана усі знають і люблять.
Пекло під Вязьмою і перше поранення
Війна для Івана Ковальова розпочалась у 17 років. Сам він каже, що ті часи не забуде ніколи.
- На фронт я потрапив у жовтні 1941 року, - розповів Іван Платонович. - У той час проходив навчання у полковій школі однієї із стрілецьких частин під Москвою. Війна для мене почалась біля Вязьми, бої були кривавими, здавалось, що це пекло. Але, як виявилось, головні жахи ще попереду. Біля Вязьми я отримав важку травму і довго одужував. Після цього пройшов навчання на командирських курсах і почав керувати взводом спецроти. Завданням нашого взводу було підривати комунікації ворога, знищувати його живу силу.
Найуспішніший підривник
На одному із сайтів, присвячених героям війни, Івана Ковальова названо одним із найуспішніших підривників Великої Вітчизняної. У батальйоні він мав прізвисько Бурундук - через невисокий зріст, худорлявість і спритність.
У березні 1943-го Івана Ковальова разом із взводом, яким він керував, десантують літаком у тил ворога.
За сім місяців боротьби на ворожій території взвод Ковальова пустив під укіс 16 ешелонів з живою силою і технікою, підірвав і спалив 17 мостів і один залізничний 56-метровий через річку Кеб, підірвав 40 автомашин, 2 танки і одну бронемашину… Це лише мала частина великого подвигу Івана Платоновича. У червні 1944 року Івана Ковальова за уміле керівництво взводом і особисту відвагу нагороджують Золотою Зіркою Героя.
Уже вели на розстріл
- День, коли мені дали Героя, я запам\'ятав назавжди, - пригадує Іван Платонович. - У той день мене мали розстріляти за "невиконання наказу". І вже коли вели на розстріл, а процедура була така - ти ідеш по темному коридору і коли обличчям упираєшся в стіну - лунає постріл. Так от, коли мені залишався один метр до смерті, командир батальйону крикнув: "Ковальов, на вихід!" Тоді і дали Героя. У той день я підірвав міст, по якому рухався небезпечний ешелон ворога.
Саме той міст, який повинен був підірвати і підірвав Ковальов, і став причиною, що підривника мало не розстріляли. Звідкись з\'явилась інформація, що міст залишився… цілим, а відтак і "невиконання…". На щастя, Зірка все ж знайшла свого Героя. І ця історія з розстрілом тепер лише спогади.
Закінчилась війна для Івана Ковальова на Далекому Сході.
- Після місяців, проведених у тилу ворога, я нічого вже не боявся, - веде розмову Іван Платонович. - А після Перемоги ще вісім років служив на Сахаліні на посаді начальника інженерного полку зв\'язку.
Із 400 односельчан з війни повернулись тільки 20
До рідного села Тарасівки Герой повернувся із важкими травмами, двома контузіями, тяжким пораненням і … великими планами на майбутнє.
- У війні полягло дуже багато односельчан, - розповідає Анатолій Козаченко, голова Тарасівської сільської ради. - Із майже чотирьох сотень мобілізованих повернулося лише близько двох десятків, село перетворилось на руїни. Іван Платонович зробив дуже багато для рідного села: побудував поштове відділення і довгий час його очолював, потім працював у колгоспі, деякий час на будівництві. Півроку тому не стало дружини Героя, вона вчителювала. Подружжя прожило душа в душу усе життя.
Два роки тому привітати Івана Ковальова із 90-літтям приїздила ціла делегація військовослужбовців і керівників району. Проте, як зізнається сам Іван Платонович, більше він чекає Дня Перемоги - 9 Травня. Щороку Герой виступає на святкових зборах, розповідає учням про війну, приймає квіти і поздоровлення. І каже, що саме це свято надихає його у житті.