Днями до Вінницького райвідділу міліції надійшло повідомлення від бригади лікарів швидкої допомоги про те, що в одному з сіл Вінницького району, 34-річна жінка, яка кілька днів тому в домашніх умовах народила недоношену дитину, наражає її на небезпеку. Дитина перебуває у край важкому стані, їй терміново потрібна медична допомога та госпіталізація до лікарні, а батьки через свої релігійні переконання взагалі не підпускають до неї медиків.
Сім’я, у якій народилась дівчинка, веде усамітнений кочовий спосіб життя. Харчуються вони лише тим, що можливо здобути у природі. Вони не визнають телефонів, телевізорів, комп’ютерів, ліків, транспорту, жодних речей, без яких сучасна людина не уявляє свого життя. Залишивши свій будинок у селі, родина певний час селилася у наметах подалі від людей у різних куточках Вінниччини та в сусідніх областях. На це їх спонукала релігія. Саме так 38-річний голова сімейства розтлумачив собі Біблію, і змусив свою родину жити за такими правилами.
- Коли я прибув на виклик, лікарі намагалися вмовити батьків, щоб вони дозволили зробити дитині масаж серця. Те, що дівчинка перебуває на межі між життям та смертю, було очевидним, обличчя немовля посиніло. Лікар сказав, що дитину негайно треба підключати до апарату штучного дихання. Батько новонародженої дівчинки запевняв, якщо Богові угодно, щоб дитина жила, то вона обов’язково буде жити і без втручання лікарів, а тим більше електронних апаратів. Кожна хвилина зволікання могла коштувати дитині життя. Знаючи релігійні переконання батька дитини, я завів з ним розмову про те, якщо дитина помре, бо він перешкоджав її рятувати, Бог його за це покарає. Мої аргументи змусили чоловіка погодитись довірити дитину лікарям. Дитині одразу зробили масаж серця і каретою швидкої допомоги домчали до лікарні, - розповідає капітан міліції Павло Максименко.
Зараз дитина, яка важить 900 г, знаходиться під пильним наглядом лікарів. Зі слів медиків, без медичного втручання вона прожила б не більше чотирьох годин.
Батьки немовляти мають ще двох дітей – 8-річну дочку та 12-річного сина, але їхнім вихованням займаються бабуся і дідусь. Вони, не поділяючи поглядів своїх дітей, оформили опікунство над онуками. У 11-років хлопчик, який ніколи не вчився у школі, вперше сів за парту.