Одним із важливих чинників реформування адміністративно-територіального устрою України мав би стати Закон «Про об’єднання територіальних громад». Його проект, розроблений Кабміном, переслідував велику і благородну мету: «створення правових умов та можливостей для укрупнення шляхом добровільного об\'єднання територіальних громад, що є важливим фактором посилення гарантій місцевого самоврядування, підвищення його ролі у вирішенні питань місцевого значення, формування дієздатних територіальних громад, головним завданням яких має стати поліпшення забезпечення потреб громадян, оперативне та якісне надання їм базових соціальних і адміністративних послуг, поліпшення умов сталого розвитку відповідних територій, більш ефективного використання бюджетних коштів та інших ресурсів та створення передумов для удосконалення системи органів місцевого самоврядування на відповідній територіальній основі…»
Чи не найбільш конкретною і зрозумілою серед наведених принад «закону про укрупнення» виглядала можливість економії коштів. Адже визначені Мінфіном видатки на утримання місцевих рад не покривають навіть фінансування заробітної плати, тому на утримання апаратів рад нерідко витрачаються надходження, які мали б спрямовуватись на підтримку регіональних програм. Звісно, «реформування шляхом укрупнення» дозволило б зменшити кількість чиновництва і таким чином зекономити значні кошти. Але куди ж згодом подіти оте вивільнене чиновництво, і чи не є наївним очікувати підтримки та підготовки адмінреформи від місцевих посадовців, які усвідомлюють ризик через реформу позбутися своїх посад?
За законопроектом, сільський чи міський голова могли звертатися з пропозицією почати процедуру об’єднання громад (а ради інших громад вирішувати – підтримати цю ідею чи не підтримати). За сприятливих умов в Україні могло б бути чимало таких «об’єднавців». Бо, з огляду на досвід Євросоюзу, більш-менш нормально розвиватись та забезпечувати управління своїм господарством здатні територіальні громади, що налічують 3-5 тисяч жителів. У нас же кількісно переважають громади, в яких менше 2 тисяч жителів. Україні трапляються навіть райцентри, в де кількість населення до 3 тисяч «не дотягує» (селище Чернівці Вінницької області, наприклад).
Але ж громади потребують державних гарантій підтримки для такого об’єднання. У першій редакції законопроекту передбачались державні субвенції об’єднаним сільським територіям - від 40 до 100 відсотків дотації до бюджету об’єднаної громади, залежно від її чисельності. Для так званих депресивних сіл це був би непоганий стимул розвитку. Натомість у варіанті, що ліг на стіл народних депутатів, фіксована ставка дотацій була замінена менш чітким положенням про те, що облрада або ВР Криму вносять до Кабміну пропозиції про матеріальну підтримку новоствореної об’єднаної громади, і надання такої підтримки з держбюджету «встановлюється Кабінетом Міністрів України». За подібним принципом, «встановлюється» і не виплачується, наприклад, матеріальна допомога дітям війни...
Доопрацювати цей законопроект порадили і Всеукраїнська асоціація органів місцевого самоврядування, і Українська асоціація районних та обласних рад, і експерти Ради Європи та Програми «Посилення місцевої демократії та підтримка реформ місцевого самоврядування в Україні», і Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради, і Комітет ВР з питань державного будівництва та місцевого самоврядування. Крім відсутності гарантованих матеріальних стимулів для об’єднання громад, фахівці побачили ще ряд огріхів: неокресленість часових меж процесу об’єднання, проблематичність об’єднання громад, що належать до різних районів, суперечність з деякими положеннями Конституції та Бюджетного кодексу тощо.
Постанова ВР про повернення законопроекту «Про об’єднання територіальних громад» на доопрацювання датується 22 березня 2012 року, і розробники документа отримали 2 місяці на врахування усіх «корисних порад», проте 17 травня Парламентом цей законопроект «благополучно» відхиляється. Може, це сталось тому, що провладна більшість побачила в ньому загрозу централізації владної вертикалі, або через неучасть у засіданні депутатів від опозиції, або закон ще «не на часі» через відсутність коштів для державної підтримки укрупнених громад. Принаймні, завжди залишається можливість реанімувати цю законодавчу ініціативу.
А поки що ініціативи про укрупнення громад подекуди пробиваються «знизу» і тільки й чекають зеленого світла «згори». Так, Северинівка, Чернятин та ще кілька сусідніх сіл Жмеринського району вже не перший рік готують «плацдарм» для згуртування в єдину територіальну громаду. Обнадієні згадуваним законопроектом, громади заявляли про готовність стати пілотними і ділитися досвідом свого об’єднання. Готовими до об’єднання є й інші територіальні громади Жмеринського району. Варто зазначити, що усі громади Жмеринщини беруть участь в пілотному проекті щодо оптимізації адміністративно-територіального устрою району, який фінансується Швейцарсько-українським проектом міжнародної технічної допомоги „Підтримка децентралізації в Україні” DESPRO. Цей пілотний проект реалізується громадськими організаціями „Інститут громадянського суспільства” (м. Київ) та „Подільська агенція регіонального розвитку” (м. Вінниця).
В межах цього проекту фахівцями Інституту громадянського суспільства підготовлено проект Закону України „Про право територіальних громад на об’єднання”, яким передбачаються гарантії фінансової підтримки новоутворених громад з боку держави. Будемо сподіватися, що цей законопроект знайде зацікавлених новообраних народних депутатів, які супроводжуватимуть його аж до самого ухвалення.