Три години шукали у Козятині Вінницької області маленького втікача. Дитину до батьків привезла донька, яка мешкає та працює в столиці. Свіже повітря, парне молочко та бабусина ласка якнайкраще оздоровить дитину, впевнена кожна мати. Та хлопчик виявився на диво самостійним, скучивши за матусею, вирішив поїхати до неї. Сівши на двоколісний велосипед із двома додатковими колесами малий поїхав її шукати. Дідусь в цей час лагодив рибальські снасті у гаражі, тому пропажу онука помітив лише через годину. Підняли на ноги усі навколишні вулиці, але дитини не знайшли. Малий у той час, здолавши майже три кілометра міської дороги виїхав на Білоцерківську трасу. Їхав посередині дороги, по білій розмітці і жоден водій не звернув на нього увагу та не зупинився.
« Я в той час знаходився на одній із заправок, коли побачив, що посеред дороги їде маленький хлопчик, якого з усіх боків обминають машини - розповідає колишній співробітник ДАІ Петро Ващук. - Подумав, чого ж ніхто не зупиниться і не спитає, що робить на трасі малий і де його батьки. А коли біля нього проїхала фура, аж сколихнувши ним, кинувся до хлопця, схватив його разом із велосипедом та повернувся на заправку. Хлопчик назвав своє ім’я, Владик та прізвище, розповів, що мама залишила його у бабці з дідом, а він за нею дуже скучив, тому вирішив поїхати додому. Але де він мешкає зараз не знав. Я більше двох годин їздив з ним містом, сподіваючись, що він взнає вулицю та будинок. Заїжджали у дитячий садочок, школу-інтернат, але там Владика не знали».
Рідні малого, після трьох годин пошуків звернулися до міліції. Туди ж привіз хлопця і Петро Васильович, щоб дізнатися де мешкають родичі втікача. «Ми дуже вдячні Петрові Ващуку, який врятував нашого хлопчика від неминучої автопригоди, - говорить бабуся Ірина, - хотіли навіть щось йому подарувати на згадку, але він навідріз відмовився, зазначивши, що нічого героїчного не зробив. Так на його місці мала поступити кожна людина».
.jpg)
«Дійсно, здається нічого героїчного у цьому вчинку не має, - зазначає начальник служби профілактичної роботи УДАІ Володимир Мотичко,- але біля маленького велосипедиста в той час, коли він рухався трасою, проїжджало безліч машин. В них сиділи татусі та мамусі інших дітей. І усім було байдуже, чому маленька дитина їде посеред дороги та наражає себе на смертельну небезпеку. Ніхто не зупинився і не запитав, що сталося: де його батьки і куди він прямує. А ми говоримо, що чужих дітей не буває. На жаль, іноді це просто слова. Ми дуже вдячні нашому ветеранові за проявлену небайдужість. Адже за шість місяців цього року у Вінницькій області сталося 25 дорожньо – транспортних автопригод, в яких постраждали 24 неповнолітніх. І якби наші водії були більш дисципліновані на дорозі, проявляли більше поваги один до одного та чуйності до інших учасників дорожнього руху, ця цифра стала б меншою у рази.