Сергій Михайлович Дідик активно пропагує спорт і підтримує вінничан-параолімпійців. На урочистостях у Вінниці з нагоди відкриття зимових Олімпійських ігор XXII у Сочі та спортивного ярмарку «Прийди і обери свій спорт» він поспілкувався із кореспондентом Укрінформу.
- Сергію Михайловичу, розкажіть про Ваші починання у спорті?
- Зростав у сільській родині: нас у мами було троє – старший брат, я та сестра. Жили без батька, тому характер загартовувався з дитинства. У 15 років приїхав до Вінниці – працювати на завод. Потрібно було заробляти і виживати. Адже коли виростаєш без батька – кожен тебе може образити в дитинстві. На заводі мене помітив тренер з важкої атлетики, бо я перевищував своїх однолітків за зростом та фізичною силою. Мені завжди хотілося бути сильним, адже мав багато енергії та бажання досягти високих результатів. Розпочали тренування, багато працював над собою, згодом прийшли перші успіхи, визнання і – результат: світовий рекорд у поштовху 261 кілограмів. Донедавна важка атлетика - це був чоловічий спорт, а наразі вже жінки піднімають велику вагу.
- Ви завершили свою спортивну кар’єру у віці 39 років, як надалі адаптувались?
- Для адаптації мені знадобилось після спорту років 5-7. Адже коли ти завершуєш всі свої тренування, здається, що все - життя закінчилось: адже окрім спорту у твоєму житті більше нічого не було – ні роботи, ні навиків у професійній діяльності за спеціальністю. Довелось і бізнесом займатись - допомогли люди, які «вболівали» за мене – ті самі колишні спортсмени, але які вже більш-менш влаштувались у житті. Вірите, дуже важко, коли тобі 40 років, а ти стаєш на землю, а основи не має - оскільки ти більше нічого не вмієш, ніж як піднімати штангу. Але я звик все життя боротися – і була «закалка».
- Ви говорили про те, що пішли зі спорту, коли із Вами у піднятті штанги розпочали конкурувати жінки. «Відслідковуєте» результати «конкуренток у спідницях»?
- Так, наразі жінки у важкій вазі піднімають 180 кілограмів. І навіть у деяких легших вагових категоріях жінки зараз піднімають вагу більше, ніж чоловіки. Настільки вони прогресують. В мене є власна думка з цього приводу – якщо є бажання і мета - будь-ласка. Адже кожному потрібна реалізація своїх можливостей.
- Результат якої жінки-спортсменки Ви вважаєте найвидатнішим?
- Вінничанки Наталії Добринської - її досягнення у семиборстві: організм спортсмена отримує надзвичайно великі навантаження – потрібно досконало оволодіти сімома видами легкої атлетики, які входять до програми багатоборства. Ми пишаємось, що у нас є така вінничанка - Олімпійська чемпіонка. Такі люди прославляють наш край, нашу державу, досягаючи висот у житті. Хотілось би щоб ми пишались досягненнями наших спортсменів і надалі.
- Що головне у спорті, щоб досягти успіхів?
- Вірити у себе і свої можливості, навіть якщо це важко! Особисто для мене спорт - це робота і задоволення водночас. Адже для когось спорт – це хобі. А для когось спорт – це робота. Люди – різні, і можливості у кожного свої.
ДОВІДКА.
Сергій Дідик народився 22 березня 1961 року у селі Балин Літинського району. Освіта вища, закінчив Київський державний інститут фізичної культури, тренер-викладач з важкої атлетики. У 2013 році виповнилось 30 років його рекорду, який він поставив у 22 роки на всесоюзних змаганнях - підняв вагу 261 кілограмів. Рекорд тримався 25 років і дотепер його перевершили лише на один кілограм. У 2002-2006 роках він працював тренером-викладачем з пауерліфтингу Вінницької обласної дитячо-юнацької спортивної школи «Колос». З 2006 року - директором Вінницької міської дитячо-юнацької спортивної школи № 5. А у 2012 році очолив управління з питань фізкультури і спорту Вінницької облдержадміністрації.
Спілкувалась Наталія Журбенко.