Посаду ректора Володимир Грабко обійняв ще у вересні 2010 року. Відтоді новий керівник приділяв вузу максимум своєї уваги. Вирішуючи усе нові й нові економічні проблеми та підвищуючи науковий авторитет технічного університету, забував і про вихідні, і про відпустки. А от для спілкування з пресою, попри цікавість журналістів, часу не знаходив. Виняток зробив лише для для газети "Місто".
- Ваш попередник на посаді Борис Мокін теж багато зробив для розвитку політеху. Як оцінюєте таку спадщину?
- Треба визнати, що спадщина залишилась досить непогана. Вуз зберіг гарний колектив професіоналів, за плечами яких десятирічні традиції успішної наукової та викладацької роботи. Це підтверджують і традиційні високі місця у різноманітних вузівських рейтингах. Навіть якщо коротко нагадати, то у американському рейтингу "ТОП-кодер", який враховує підготовку ІТ-фахівців, ми серед 50 кращих університетів світу.
Цього року посіли четверте, а минулоріч були на другому місці у рейтингу кращих технічних вузів України. До наших досягнень можна віднести й те, що вдруге проводимо півфінал першості світу із студентського програмування. Наголошую, що зазвичай заходи такого рівня проводяться винятково у столиці, і тільки цей - у Вінниці. Цьогоріч ми провели десятий, ювілейний конкурс з веб-дизайну, на який приїхали учасники із 21 країни - Чілі, США, Канади та ін.
- Міжнародне наукове співробітництво не є чимось новим для вашого вузу, чи не так?
- Так, але тепер починаємо займатись міжнародною діяльністю у широкому сенсі цього слова. Вже не тільки за традиційними напрямками - гранти, наукове співробітництво, проведення конференцій і спільних публікацій. Нині до цього додається розробка програми "подвійний диплом" та стажування наших студентів і викладачів у закордонних університетах, приїзд делегацій до нас.
- Одне з останніх міжнародних досягнень технічного університету - угода про співпрацю, підписана весною з Політехнікою Свєнтокшинською. Що вже зроблене в її рамках?
- Мені дуже не подобається ситуація, яку іноді доводиться спостерігати в інших вузах: от кажуть, ми зустрілись із стількома делегаціями, підписали стільки-то договорів і на тому все... Технічний унверситет працює інакше. Звісно, наші відносини із поляками не припинились після підписання угоди. Нині вони на етапі узгодження. Хочемо вивести наукові контакти на вищий рівень, ніж зазвичай. Це не має бути одна, чи дві зустрічі на рік професорського складу в рамках якоїсь конференції, стосунки мають відбуватись постійно, причому на рівні "професор-професор". Для цього не треба ні додаткових коштів, ні адміністративних дозволів, ні представницьких витрат. На щастя, розвиток інтернет-технологій давно дає можливість такого безпосереднього спілкування.
- А яку користь отримають від цієї угоди студенти?
- Нині ми узгоджуємо навчальні плани вузів. Хочемо, щоб вони були тотожні настільки, щоб наш студент міг один семестр навчатись у Вінниці, а наступний - у Польщі. Звісно, це не надто просто, процес такого узгодження потребує не одного року. Але сподіваємось, що результат виправдає сподівання. Нам цікаво, щоб вінницькі студенти разом із нашим отримували ще й дипломи закрдонних університетів. При цьому не варто боятись, що якщо молодь отримає диплом закордонного зразка, то вже не повернеться в Україну. Я дуже часто спілкуюсь із молоддю, яка нині навчається в Європі. Вони там активно розширюють свій світогляд, вивчають мову, вдосконалюють професійні навички. Але майже кожен каже: ми обов\'язково повернемось після навчання додому, бо там ми нікому не потрібні. Причина банальна - наслідки світової кризи вдчутні й досі, тому іноземцю знайти пристойну роботу в іншій країні значно складніше, ніж громадянину тієї держави.
- Але ж деякі вінницькі випускники політеху досить успішно працюють на Заході. Дехто навіть у офісах таких великих компаній як Google, Microsoft...
- Немає правил без винятків. Насправді, затриматись там можуть тільки справжні унікуми, чий рівень знань просто не зрівняти з рівнем знань пересічного спеціаліста. Не скажу, що таких студентів у нас немає. Вони є, але не так багато. Їх там утримують такими зарплатами, про які в Україні годі й мріяти. Звісно, ми знаємо усіх, хто нині підтверджує високе реноме нашого вузу за кордоном. Ці випускники сприяють нашим контактам із закордонними вузами, бо є своєрідними живими гарантами нашої плідної співпраці. Бо писати навмання листи із пропозиціями - то одне, а показати приклад людини, яка вчилась у нашому вузі та багато чого досягла - зовсім інше. Вони уславлюють і наш вуз, і наше місто, і Україну в цілому.
- У політесі ніколи не було військової кафедри. А нині студенти мають можливість закінчити навчання у званні молодшого лейтенанта. Чому тільки тепер?
- Насправді, ми давно знали, що це затребувано. Є багато студентів, які б хотіли отримати звання офіцера, щоб потім мати змогу працювати у силових структурах. Тож ми шукали варіанти, з яким саме навчальним закладом співпрацювати у цьому напрямку. Зупинили вибір на Житомирському військовому інституті ім.Корольова. Це найближчий до Вінниці заклад такого профілю, і цей фактор, мабуть, став вирішальним. Не все було просто. Попри нашу готовність співпрацювати, з боку житомирян були певні обмеження, зокрема ліцензійні. Тільки цього року їх удалось зняти.
- А як практично побудоване таке навчання?
- У Житомирі бажаючі навчатись у військовому інституті третьокурсники (цього року, як виняток, такий шанс надали ще й студентам четвертого курсу. - авт.) проходять вступне тестування - і на знання, і на фізичну підготовку. Потім протягом двох років їздитимуть у Житомир на два тижні кожного семестру. Там їх чекає так зване підсилене навчання. А ті навчальні години, які студенти пропускатимуть у технічному університеті, потім відпрацьовують за індивідуальним графіком. Тобто встигатимуть і там, і тут. Після четвертого курсу їх чекають ще літні польові навчання і, нарешті, омріяне звання молодшого лейтенанта.
- Дівчата можуть теж скористатись таким шансом?
- А чому б ні? Цього року за такою схемою вже навчається понад сто наших студентів. Є серед них і дівчата.
- Вінницький національний технічний університет - один із небагатьох, який зустрів зиму без панічних настроїв. Як удається зберігати тепло у навчальних корпусах і гуртожитках, адже проблеми із фінансуванням торкнулися багатьох вузів?
- Якщо чесно, у нас просто не було вибору. Змушені заздалегідь готуватись до початку опалювального сезону, враховуючи перспективи можливого недофінансування. Трагедії великої у нинішній ситуації насправді не бачу, зиму ми переживемо. В аудиторіях буде тепло і канікули нашим студентам теж ніхто подовжувати не буде. Інша справа, що якби держава виділяла більше коштів, то більше спрямовувалось би й на розвиток університету. На жаль, поки отримуємо від міністерства менші суми. Хоча, я так розумію, це проблема не тільки нашого університету, але й інших навчальних закладів. Принаймні, про це мені розповідають колеги.
- Між іншим, корпуси політеху складно назвати взірцем енергоощадності. Як боротися із втратами?
- Усі наші корпуси збудовані ще в той радянський період, коли у будівельників була одна турбота - якомога швидше ввести в експлуатацію приміщення. Тим, що колись виникнуть проблеми із газом і необхідністю підтримувати тепло в усіх приміщеннях, ніхто не переймався. Нині ж ситуація помінялась кардинально. З одного боку, держава вимагає від нас зменшувати споживання теплоносіїїв, з іншого - шукати способи запобігти втратам. Зокрема, це стосується заміни вікон, що ми до останнього часу виконували досить успішно. Але це стосується й утеплення стін, що ми ніяк не можемо розпочати через обмежене фінансування. Але є й інші варіанти. Так, ми плануємо розташувати на території вузу міні-котельню, яка б забезпечувала нас теплом. Це дасть значну економію. Адже можна буде плавно й оперативно регулювати подачу тепла в залежності від погодніх умов. Та й втрат від поривів у такій невеличкій тепловій мережі буде значно менше. Ще краще, якщо вдасться домовитись із майбутніми власниками котельні про зниження ціни на опалення для вузу.