У вінницькому кабінеті ректора ДонНУ зберігається єдина річ, яку вдалося таємно вивезти із захопленого сепаратистами будівлі університету: прапор, перевезений на українську територію співробітниками вузу. Комп'ютерна техніка, бібліотека, обладнання лабораторій, навіть навчальні таблиці і карти - все залишилося в Донецьку. Але Роман Гринюк не шкодує про це. Навіть навпаки: він вважає, що завдяки необхідності створювати матеріально-технічну базу з нуля його університет через кілька років може стати передовим європейським вузом.
Донецький "Кристал"
Кабінет ректора невеликий, з низькими стелями. У ньому немає й сліду тієї розкоші, яка відчувалася в кожній деталі величезного кабінету в Донецьку. Але Роман Гринюк немов не помітив зміни. Не по-ректорський відкритий, усміхнений і простий у спілкуванні, він набагато органічніше виглядає в скромних вінницьких умовах, ніж серед донецького шику.
Ви самі вибрали Вінницю або вас поставили перед фактом?
- Міністерство освіти запропонувало нам на вибір три міста: Київ, Тернопіль та Вінницю. Але тільки у Вінниці не було класичного університету, а багато спеціальностей в місцевих вузах взагалі не були представлені. Крім того, менталітет жителів Центральної України нам набагато ближче, ніж, приміром, менталітет галичан.
Як вас прийняли?
- І місцева влада, і культурна еліта, і прості городяни розуміють, що переїзд нашого університету - велике благо для міста. Не тільки тому, що тепер у Вінниці з'явився один з кращих вузів України. Наші професори вже зараз входять в комісію при облдержадміністрації, що розробляє стратегію розвитку області. Наші викладачі реалізують програму підвищення кваліфікації для викладачів вінницьких коледжів. Ми збагачуємо вінницьку громаду не тільки знаннями. У Вінниці знімають житло близько 500 наших співробітників з сім'ями і близько 2000 студентів, збільшуючи доходи городян. Зрештою, наш вуз платить більше 2 млн грн в місяць податків, більша частина яких залишається в міському бюджеті.
Ось тільки керівники вінницьких вузів вам, напевно, не раді. Конкуренція все-таки?
- Як би представники місцевих вузів на нас не ображалися, вони повинні прийняти той факт, що конкуренція - головний двигун прогресу. Щоб вижити в чесній конкурентній боротьбі, їм доведеться розвиватися, рухатися вперед. І це позитивно вплине і на них самих, і на ринок освітніх послуг регіону.
Як вдалося знайти настільки велике приміщення для навчального процесу в місті, де кращі будинки зайняті або здані в оренду?
- Ми, власне, теж орендарі. Головний корпус нашого університету знаходиться в приміщенні, яке належало заводу "Кристал" (завод й надалі працює, - автор). Його перевели в муніципальну власність за кілька місяців до нашого переїзду. Другий корпус, який ми використовуємо, належить приватному інвестору. За обидві будівлі ми платимо близько 500 тис. грн на місяць. Частина цих грошей закладена до держбюджету, решта покриваємо з власних коштів. Крім того, зараз шукаємо можливість орендувати і третій корпус.
На це є кошти?
- Наші заробітки в Донецьку становили близько 110 млн грн на рік, а у Вінниці ця сума зменшилася як мінімум удвічі. Через війни частина студентів кинула навчання, частина - перевелася в інші вузи. Нам довелося перевести багатьох з контрактної форми навчання на бюджетну. При цьому наші витрати різко зросли, так що тепер нам життєво необхідно збільшити дохідну частину. ДонНУ - один з небагатьох українських вишів, що готують фахівців МВА. Раніше ми робили упор на менеджерів середньої ланки великих промислових підприємств, в основному металургійної промисловості. А тепер розробляємо таку ж програму підготовки агроменеджерів. Збільшити доходи університету плануємо не тільки за допомогою освітніх послуг, але і за допомогою наукових розробок, продажу патентів і т. д. Зараз ведемо переговори з Вінницькою обласною адміністрацією про створення на нашій базі наукового парку.
Не було б щастя
Що найважче для вас у Вінниці?
- Основна проблема - житло. Зарплата більшості викладачів (середня в ДонНУ становить близько 5 тис. Грн. - Фокус) повністю йде на оренду квартири та харчування. Багато хто не може дозволити собі елементарних речей. Важко з житлом і для студентів. Правда, з 1 вересня ми отримаємо певну квоту в гуртожитках інших вінницьких вузів. Крім того, міністерство зараз передає нам старий гуртожиток Вінницького педуніверситету на 500 місць, яке ми повинні відремонтувати і запустити до кінця календарного року. Але наша потреба - 3000 місць. Великі надії у вирішенні житлового питання ми покладаємо на уряд Норвегії, з яким зараз ведемо переговори про будівництво у Вінниці академмістечка. Місцева влада готова надати нам для цього землю. Там ми могли б створити повноцінний житловий комплекс.
.jpg)
Скільки коштів потрібно, щоб відновити матеріально-технічну базу, подібну до тієї, що залишилася в Донецьку?
- За нашими підрахунками, близько 500 млн грн. Поки з часу переїзду ми витратили близько 2 млн грн. Але допомагати нам готові багато. Наприклад, Міжнародний фонд "Відродження" найближчим часом має виділити близько 7 млн грн на створення спеціалізованих лабораторій та комп'ютерних класів, підтримку освітньої та наукової мобільності студентів і викладачів. Уряд Чехії обіцяв придбати для нас навчальну меблі та комп'ютерну техніку на суму близько 2 млн грн. Є домовленості про допомогу з боку уряду США. Знаєте, в тому, що ми втратили стару матеріально-технічну базу, є і певний позитив.
База, яку ми залишили в Донецьку, формувалася в сімдесяті роки минулого століття, і нам ледь вистачало коштів на її підтримку. Зараз за допомогою правильно побудованої системи фандрайзингу ми створюємо, можливо, найсучаснішу в Україні освітню платформу. Якщо все піде так, як ми задумали, через кілька років ДонНУ стане передовим європейським вузом.
Донецьке минуле і вінницьке майбутнє
Що ви втратили, залишивши Донецьк?
- Більше половини студентів і близько третини викладачів. Приблизно третя частина наших студентів перевелася в інші українські вузи, деякі залишилися в Донецьку. Оскільки на свої зарплати більшість лаборантів і технічних співробітників не змогли б знімати житло у Вінниці, їм теж довелося залишитися. З ідеологічних міркувань з нами не поїхали зовсім небагато. Зараз в ДонНУ близько 500 викладачів і близько 6000 студентів. З них на денному відділенні навчається більше 4000, з яких 2700 осіб займаються за індивідуальним графіком, на заочному - майже 2000 учнів.
Як плануєте компенсувати недобір студентів, адже минулорічні вступні іспити, що проводилися в Донецьку, були провальними?
- До нас тоді прийшли лише близько 400 молодих людей - п'ята частина від того, що ми набирали зазвичай. Але вже в нинішньому році розраховуємо вийти на колишні цифри. А недобір студентів 2014 компенсуємо, в тому числі за допомогою тих, хто вступатиме до нас на базі середньої спеціальної освіти. Таких студентів ми можемо зараховувати відразу на другий і третій курси. Крім того, збираємося активізувати програми так званого перехресного навчання, за якими, наприклад, бакалавр юриспруденції отримує другу освіту, поступивши на економіку, філологію або журналістику. Вінницька громада зацікавлена і в наших магістерських програмах, які є далеко не у всіх українських вузах. Так що, думаю, студентів ми наберемо.
На донецьких абітурієнтів вже не розраховуєте?
- У нас залишилися філії в Костянтинівці та Маріуполі, де, думаю, будуть продовжувати вчитися донецькі студенти і де будуть філії приймальної комісії. Але навряд чи абітурієнти з Донецької області поїдуть поступати до Вінниці. Їх місце займуть Вінницька, Житомирська, Хмельницька, Черкаська хлопці.
Може, варто створити програму пільгового вступу до вашого університету студентів з окупованих територій?
- Всі студенти, які вступають в українські вузи, повинні проходити зовнішнє незалежне тестування. Для цього їм потрібно як мінімум перетнути кордон з невизнаними республіками, а це зараз дуже непросто і небезпечно.
Не здійснений філія МДУ
Що, по-вашому, сталося в Донецьку минулої весни?
- Місцева еліта і місцева влада не захотіли знешкодити три сотні озброєних відморозків, вирішивши пограти в якісь свої ігри і зробивши заручниками все населення регіону. На них в першу чергу і лежить вина за те, що трапилося. Вони завжди були орієнтовані на Росію і навесні минулого року повірили в можливість реалізації в Донбасі кримського сценарію. Але частина відповідальності лежить і на центральній українській владі, яка забула про те, що Донбас - український. Цей регіон Україна втратила задовго до Майдану.
Чи правда, що ви очолюєте розстрільний список "ДНР" як головний "зрадник молодої республіки"?
- Я не раз чув про це. Хоча мені особливо ніхто не погрожував. Коли Стрєлков втік зі Слов'янська до Донецька, у нас відібрали два гуртожитки, просто вигнавши студентів на вулицю. Потім конфіскували весь автопарк - 17 автомобілів, доля яких не відома досі. На початку вересня минулого року в університет прийшли автоматники і зачитали накази про перепідпорядкування ВНЗ уряду "ДНР" та про призначення на моє місце одного з ідеологів російського світу Сергія Баришнікова. Свого часу він працював у нас, але ми не продовжили з ним контракт через корупцію. Наскільки я знаю, ректором Баришніков пропрацював недовго, після чого потрапив до підвалу за розкрадання гуманітарки. Зараз в Донецьку йде імітація навчального процесу, а дипломи, за чутками, збираються видавати ростовські. Хоча у вересні говорили, що університет стане філією МГУ, що багатьох відверто розсмішило.
Чи був розкол у колективі, коли ДонНУ знаходився ще в Донецьку?
- Був, і це проходило дуже болісно. Зрештою цей розкол закінчився вигнанням неугодних, яким, до речі, навіть не віддали трудові книжки. А від студентів, які хотіли забрати свої документи, вимагали сплатити наступний рік навчання. Така ж ситуація була і в інших донецьких вузах. Більшість ректорів, правда, не стали робити вибір, а просто пішли на пенсію. Наскільки я знаю, тільки ректор Донецького медуніверситету виїхав з Донецька разом зі своїм вузом. Ми часто з ним спілкуємося. Його університет перевели в Красний Лиман, де фактично немає лікувальної бази, необхідної для навчання. Тому велика частина студентів-медиків залишилася в Донецьку або перевелася в інші вузи.
Чи став ваш університет більш українським?
- Безумовно. До Вінниці переїхали тільки ті, хто на сто відсотків вважають себе українцями. Ті, у кого немає сумнівів у тому, що вони вчинили правильно, залишившись з університетом. Про себе скажу, що вибір такого масштабу стояв переді мною вперше в житті. Він став випробуванням на стійкість, на вірність академічним цінностям і традиціям. І я, як і інші, не шкодую про те, що вибрав. Як юрист і конституціоналіст я дуже добре розумію, що таке держава. І не пов'язую це поняття ні з "ДНР", ні з "Новоросією".