Учора 24 грудня у Вінницькому національному технічному університеті відкрили меморіальну дошку студенту Володимиру Мусі. Двадцятилітній юнак загинув, захищаючи Україну.
Одногрупники, однокурсники, викладачі, бійці батальйону «Айдар» тримали в руках багряні троянди і гвоздики. Квіти, своїм кольором так схожі на кров. Кров, якої уже скільки пролито за Україну найкращими і юними.
Наталя Дмитрівна, Володина мама, не мовила слово до цього скорботного велелюддя. Час втамовує біль. Але не всякий біль йому вдається втишити. І не кожен біль здатне передати слово.
.jpg)
У бою під Луганськом на світанку 21 липня 2014 року загинув 20-річний студент Інституту електроенергетики та електромеханіки ВНТУ Володимир Муха — доброволець 24 штурмового батальйону спеціального призначення «Айдар».
Мітинг відкрив ректор ВНТУ, доктор технічних наук, професор Володимир Грабко: «Володя був звичайним і водночас дуже незвичайним студентом. Добре пам’ятаю розмову, коли він казав, що братиме академвідпустку, аби поїхати захищати Батьківщину. Мене дуже вразив його жертовний патріотизм. Заради нашого життя він віддав своє».
«В «Айдарі» трепетно бережуть пам'ять про Володю. Його речі мають за талісман. — Говорить викладач Інституту електроенергетики та електромеханіки ВНТУ і боєць батальйону «Айдар», кандидат технічних наук, доцент Світлана Бевз. — Володя завжди був готовий пожертвувати собою заради своїх товаришів. На Луганщині вдень скекотно, а вночі дуже холодно. Якось вночі Володя віддав свій светр побратиму Андрію Щелкуну, котрий приїхав в батальйон лише у футболці та шортах. А в одному з боїв він, незважаючи на небезпеку для власного життя, кинувся рятувати бійця, котрому в шию влучила куля снайпера. У російських снайперів така тактика бою: вони спочатку ранять українського солдата, а потім убивають усіх, хто входить у пристріляний квадрат, щоб надати допомогу пораненому».
.jpg)
І під відчайдушно щемливе і нестримно болюче звучання «Пливе кача» Володині побратими з «Айдару» і його студентські друзі зняли блакитно-жовте полотнище з гранітної меморіальної дошки.
Віднині Володимир Муха, навічно двадцятилітній, привітний, ледь усміхнений і так схожий на ангела, зустрічатиме кожного біля корпусу свого факультету, де завершити навчання йому завадила вона — війна.