Трьом злочинцям усього лиш бракувало грошей на пиво… Пригадуєте слова популярної пісеньки радянських часів «Губить людей не пиво, губить людей вода»? З огляду на історію, про яку піде мова нижче, цей вираз можна було б перефразувати, виклавши в новій редакції: «Губить людей не пиво, а те, що буває потім…»
Як ви вже здогадались, починалося з пива: пізнього березневого вечора душі вінничан Дмитра С. та Євгенія К. жадали згаданого слабоалкогольного напою. Хлопці накупили його на всі наявні кошти, та от біда: пиво закінчилась, а душевна спрага залишалась невтамованою.
І тоді Дмитро подав ідею:
– Я знаю, де взяти гроші. Пішли!
Євгенія не потрібно було довго умовляти, небавом обоє подались на вулицю Першотравневу до приватного будинку, дорогу до якого вказував Дмитро. За його словами, там жили старенькі дід та баба, тому опору вони не вчинять. У домі не світилось, але це не спинило новітніх пиворізів.
Дмитро спритним рухом відчинив вікно, і за лічені хвилини непрохані візитери опинились на кухні. Першим ділом організатор акції поліз у холодильник, де знайшов чималий шмат ковбаси. Що ж, одним лише пивом ситий не будеш, тому молодики тут же сіли за стіл і вм’яли ковбасу без останку.
Далі вони пішли нишпорити по кімнатах. Багато не знайшли – всього тільки колекцію ювілейних монет випуску СРСР та ще царські паперові банкноти (за експертною оцінкою взяте добро «тягнуло» на 1710 гривень). А вибираючись через вікно назад, візитери прихопили ще й радіоприймач, що стояв на підвіконні. Того ж вечора вони зайшли до знайомого нумізмата, якому задешево продали колекційні предмети.
У будинку діяли тихцем, не здіймаючи зайвого шуму, тому стареньких не розбудили. Господар тільки вранці звернув увагу на те, що загадково пропали радіоприймач і ковбаса.
Минуло три тижні. Пізнього квітневого вечора Дмитро С. знову пригощався пивом – на цей раз уже з Назарієм М.. І треба ж такому статись вдруге: у хлопців закінчилися гроші, а душі ще жадали пива. Та тепер Дмитро наперед знав, де можна поживитись, і повів приятеля до знайомого вікна знайомого будинку на Першотравневій.
Цього разу діяли незрівнянно нахабніше й агресивніше: взялись шукати кошти та цінні речі по кімнатах – незважаючи те, що там знаходились дід із бабою.
Господар не спав. Він лежав і читав книжку, коли до кімнати увірвався високий хлопець у чорному одязі і з чорною маскою на обличчі. Старий чоловік почав підніматися:
– Хто ти такий? І що робиш у моєму будинку?
– Грузин, прийшов за грішми!
Після цих слів грабіжник накинувся на старого. Спершу придушив за шию, потім став бити, вимагаючи сказати, де сховані гроші.
У цю хвилину до кімнати зайшов спільник, і господар відразу впізнав Дмитра С. Хлопець незадовго до того квартирував у подружжя: коли у них почали пропадати речі, його без зайвих розмов виставили. Побоюючись за життя, господар навіть знаку не подав, що знає одного з нападників.
Голоси розбудили господиню, яка прийшла на шум. Тепер накинулись на неї – стару жінку били й душили, домагаючись, що вказала на криївку з грішми. Потім знов узялись за старого. Від удару він упав на тумбочку, та перекинулась, і з дверцят випав слоїк з грішми. Чотири тисячі доларів – то все, що господарі наскладали за десять років. За них вдалося б купити стільки пива, що в ньому можна не тільки ванну приймати, а й наповнити невеличкий басейн у сауні…
Вхопивши здобич, грабіжники негайно дали драла: один через вікно, другий – через двері. В обох навіть підозра на сяйнула, що вже на другий день доведеться відповідати на неприємні запитання слідчого.
Крапку поставив Ленінський районний суд. Умовним покаранням відбувся лише Євгеній К. Дмитро С. вирушив на вісім, а Назарій М. (у нього це вже третя судимість) на сім років до місць ув’язнення.
Звідти через вікно уже не втечеш….