Жінка буває різною. Яка вона - Наталія Гетце?
15 травня весь світ святкує міжнародний день сім’ї. Це стало гарною нагодою, щоб заглянути в оселі до наших вінницьких посадовців. Поглянути на іншу сторону медалі. Де як не в сім’ї вони є справжніми, без папок повних паперів, без випрасуваних костюмів, важливих дискусій та вирішення складних робочих питань. Першою на відверту розмову погодилась депутат обласної Ради, голова комісії з питань бюджету та в минулому успішна бізнес-леді - Наталія Миколаївна Гетце.
- Наталіє Миколаївно скажіть якою, на вашу думку, повинна бути жінка в сім’ї? Чи погоджуєтесь Ви з тим, що сила жінки в її слабкості?
- Ні, я так не думаю. Сила жінки в тому, що вона може бути різною. Слабкість – це зворотна сторона сили. Жінка сплетена із сили і слабкості, тим вона і цікава. Мені подобається бути різною. Я можу бути, коли це потрібно, сильною, разом з тим мені подобається бути й слабкою, іноді я дозволяю собі побайдикувати, бути безпорадною. Я можу бути вимогливою, разом з тим можу вибачити багато що, якщо не все. В сім’ї жінка повинна виконувати свій першочерговий обов’язок. Для дітей бути зразковою матір’ю, а для чоловіка надійною опорою та підтримкою.
- В роботі Ви вимогливі до себе та до тих з ким працюєте? Чи ставите Ви певні вимоги перед членами сім’ї?
- Одна моя знайома якось мені сказала: твоя проблема в тому, Наталю, що ти в роботі, зазвичай, значно витриваліша й більш працездатна ніж ті, з ким тобі доводиться співпрацювати. І не всі можуть витримати з тобою забіг не довгу дистанцію. Стосовно родинних стосунків, як я уже казала, можу бути різною. Люблю бути ніжною, лагідною. Але у спілкуванні з рідними краще нічого не вимагати, а навпаки дарувати, згодом все окупиться. В першу чергу, я вимоглива сама до себе. Не дивлячись на те що вже маю дві вищих освіти - продовжую навчання і досі. Освіта у продовж усього життя – ось вимога сьогодення. Сучасна людина, як правило, змінює кілька професій, вона повинна бути мобільною, з гнучким мисленням. Я в постійному русі, зміни мене не лякають, вони мене надихають, більше того, я їх сама спричиняю. Можливо років через 10-20 я захочу кардинально змінити вид діяльності, а це для мене означає знову вчитися, здобувати ще одну освіту. Я до цього готова. Більше того, я готую свого сина до того, що він житиме в час, коли однієї професії на все життя буде замало, зміни в світі відбуватимуться так швидко, що потрібно бути гнучким і вміти пристосовуватись до вимог сьогодення.
- Найголовнішим чоловіком в житті жінки завжди буде той, який називає її мамою. Яким свого сина виховували Ви?
- Я зі свого боку приділяю процесу виховання сина багато зусиль. І мене зараз охоплює почуття глибокого материнського задоволення. Тому що мій син виріс не таким, яких називають «мажорами», «золотою молоддю», які не вчаться, не працюють, зверхньо ставляться до людей і легковажно тринькають батьківські гроші. Мій син – це моя гордість. Інтелектуально розвинений, захоплюється шахами, займається музикою, пише вірші. Останнє його досягнення – за свій науковий проект він виборов приз – стажування у Кембриджському університеті.
- Ким хочете бачите його у майбутньому?
- Я особисто зробила все для того щоб мій син виявив те, що в ньому закладено. Я підтримала усі його захоплення. Женя шукає себе, і я впевнена, знайде. Вже зараз можна сказати, що майбутня його професія може бути пов’язана з фізикою, і математикою. До речі, саме ці науки будуть найбільш затребуваними в найближчі 10 років. Найголовнішою моєю «педагогічною» заслугою в вихованні сина є те, що я зуміла розвинути в ньому цілеспрямованість, здатність приймати рішення, працелюбність та силу волі. У будь-якій справі він вже зараз витримає «забіг на довгу дистанцію» по-дорослому. Тому в тій справі, яка стане його професією, я сподіваюся, він досягне успіху.
- Яким Ви бачите ідеального чоловіка?
- Ідеальних людей не буває, проте в чоловікові важлива для мене така якість, як вміння приймати рішення, брати відповідальність на себе. Звичайно, я можу з будь-якою ситуацією впоратись сама, але так хочеться відчути себе слабкою. Загалом, у мене небагато вимог до чоловіка: важливо, щоб він був надійний, розумний і з почуттям гумору. Повноцінні , глибокі, якісні стосунки між чоловіком і жінкою можуть бути лише на умовах партнерства. Жінка повинна не штовхати чоловіка до перемог і вимагати їх від нього, а йти поряд, як партнер. Чоловік повинен бути впевнений, що в разі чого жінка його підтримає, буде для нього: коханою, другом, помічником та партнером.
- Ваша перша освіта – педагогічна. Не шкодуєте, що не стали викладачем?
- Ні. Життя все поставило на свої місця і я зайнялася тим, до чого я справді мала хист. Ще з дитинства в мені були підприємницькі задатки. Наприклад, коли в школі на праці нас, дівчаток, почали вчити шити, мені сподобалось і я хотіла займатись цим серйозніше, але швейної машинки не було. І грошей у мами на неї також не було. У маминої подруги я побачила омріяну машинку, її ніхто не використовував. І я запропонувала чесний обмін. Я збираю ягоди у них на присадибній ділянці, а вони мені віддають машинку. Це була, напевно перша, с своєму житті комерційна угода. А було мені 10 років. До речі нещодавно до мене звернулась жінка з села Сапіжанка Шаргородського району. В неї на утриманні чоловік-інвалід та 4-ро дітей і вона попросила допомогти їй придбати швейну машинку, щоб мати хоча б якийсь заробіток в селі. Згадавши цю історію з дитинства, звичайно я не могла залишитись байдужою.
- Ви взагалі часто займаєтеся благодійністю, допомагаєте як талановитим так і знедоленим діткам. Що спонукає до цього? Адже благодійність вимагає чимало часу, грошей та сил.
- Серед знедолених також є багато талановитих! Я думаю, допомагати іншим, а особливо в ситуації, коли можеш це зробити – це нормальна природна людська потреба. Я людина розвитку. Рух, долання перешкод – це моя стихія. І люди які на перекір своїм можливостям роблять все, що в їхніх силах, для досягнення своєї мети, вони надихають мене на роботу над собою. Підтримати таких людям я вважаю за необхідне. На сьогодні, я як депутат обласної Ради започаткувала 2 програми підтримки. Програму підтримки людей з особливими потребами. Це люди, які самі працюють над собою, і власним життям змінюють навколишній світ. Та Програму підтримки обдарованих людей «Майбутнє України». Так як кращою інвестицією в розвиток нашої держави вважаю інвестицію в розвиток наших дітей. На мою думку, в допомозі іншим реалізується бажання відчувати себе гідним членом суспільства.
- Чи прощаєте Ви образи?
- Я не можу застрягати в негативній ситуації, мені потрібно рухатись далі, а для цього треба вибачити й забути. По-перше, я намагаюся поставити себе на місце кривдника, й зрозуміти його мотиви, і переконуюсь, як правило, що людина діяла з якихось своїх міркувань, в неї не було мети саме образити мене. По-друге, я уявляю, чи буде ця ситуація важлива для мене через 5-10 років, зрозуміло, що це дрібниці, це допомагає мені позбутися неприємних відчуттів, забути й рухатися далі. Крім того, я людина, в якої інстинкт самозбереження розвинений дуже добре. Ненадійних, непередбачуваних людей просто немає в моєму найближчому оточенні. А від чужих людей отримати кривду не так боляче.
- У Вас багато друзів?
- У мене небагато друзів. Але вони надійні і перевірені життям. Дружба – це велика праця. Вона вимагає багато часу, енергії і душі. Крім того вона має бути перевірена часом. Тому, на мою думку, друзів просто не може бути багато, або ж це не дружба.
- Як Ви відноситесь до хатньої роботи?
- Прибирати не дуже люблю, як правило починаю велике прибирання, коли потрібно відволіктися від проблем, або коли в думках хаос. Я люблю чистоту. Чистота звільняє простір для нових думок, упорядковує ті, що є. Люблю викидати чи віддавати старі речі. Для мене старі речі як застаріле мислення, я намагаюся вчасно позбуватися того й іншого.
- Як щодо кулінарії, у Вас є коронна страва?
- А готувати я люблю. Для мене кулінарія – це мистецтво, все має бути не лише смачним, з багатою гамою смаків, а й красивим. Але головне в цьому процесі не вдалі рецепти, а душа. Зараз я готую не часто, лише тоді, коли приїздить мій син або збираються близькі друзі. Тому коронні страви у мене зараз ті, які любить мій син. Борщ, вареники з вишнями, а ще піца та суші.
- Сім’я, робота, громадська та благодійна діяльність… Де ви черпаєте енергію?
- В житті потрібно чергувати те, що треба, з тим, що хочеться. Відпочинок я розумію як наповнення свого життя енергією, у вільний час, тому, коли можна відпочити, я не лежу на дивані. Відпочинок повинен бути активним, змістовним, таким, щоб я на певний час забула про роботу, а лежачи на дивані про роботу не забудеш. Нещодавно я відкрила для себе новий спосіб відпочинку – заняття танцями. Фізичне навантаження сприяє здоров’ю тіла, а психологічна розрядка, яку люди отримують під час танцю, дарує моральне піднесення і відповідно душевну радість та здоров’я.
Довідка:
Наталя Гетце народилася 15 липня 1969 року у Вінниці. Закінчила філфак педінституту та Московський державний університет за спеціальністю «економіка». Нині навчається у Національній академії держуправління при Президентові України на факультеті управління суспільним розвитком. В минулому пройшла шлях від малого підприємця до створення мережі супермаркетів. Виховує 17-річного сина Євгена. Улюблений афоризм: «Що робить людина, те вона і є».