.jpg)
Колишній викладач Вінницького національного технічного університету, а нині професор Східноукраїнського національного університету ім.Даля, Анатолій Плотніков запропонував рішення "задачі тисячоліття". Тепер він претендує на мільйон долларів від Американського математичного інституту Клея.
- Як оцінюєте нинішній рівень фахівців, які займаються науковими розробками в Україні?
- Не маю такої глобальної інформації. Але якщо судити про наукові розробки по університету, де я працюю, то основну роботу провадять старі кадри. Молодь не охоче йде в науку, бо бачить ставлення держави до освіти та науки. Рівень зарплат науковим і педагогічним кадрам не відповідає рівню зарплат навіть у країнах Східної Європи. Тому добре підготовлені фахівці прагнуть виїхати з країни.
- Яку користь могло б отримати держава від стимулювання наукової роботи?
- Користь державі пряма - окрім підвищення іміджу країни, яка готує і використовує висококваліфіковані кадри, країна могла б отримувати передові наукові розробки. Відомо ж, що без високого рівня освіти і науки будь-яка країна не має майбутнього.
- Що потрібно змінити аби ситуація виправилась?
- Потрібно змінити ставлення держави до освіти і науки, підвищити престиж науковців. Будувати кампуси з комфортним житлом для викладацького складу та студентів. Встановити гідну зарплату викладачам і стипендію студентам. Щоб молодь бачила: якщо буде сумлінно вчитися, багато працювати в науковій сфері, то буде мати теж, що і викладачі. А зараз вони бачать: двадцятирічний хлопчик, працюючи в банку, отримує більше професора університету. Ось і роблять студенти відповідні висновки для себе, плануючи подальше життя.
- А чи можуть нинішні численні університети взагалі продукувати вчених?
- На жаль, українські приватні вузи відрізняються від державних лише тим, що за ту ж зарплату "вичавлюють" з викладачів роботу вдвічі-втричі більшу, ніж це належить за нормами Міністерства освіти. Для приватних вузів - це бізнес з надання освітніх послуг. Тому вважаю, що в наших умовах потрібно ліквідувати або максимально скоротити приватні вузи. Немає сумніву, що наука може успішно розвиватися лише в державних закладах. Нобхідно підняти престижність фахівців в природничих науках. А "упор" на випуск всіляких менеджерів, юристів, істориків і т.п. себе не виправдовує з державної точки зору.
- Яке майбутнє нинішніх талановитих студентів в Україні?
- Їх майбутнє, як правило, за межами країни.
- Ваше ставлення до премії, яку Ви можете отримати за свої дослідження?
- Я розумію, чому такий ажіотаж. Адже мені мільйон світить! Але саме так потрібно ставитися до науковців, до їхніх досягнень. Якщо я розумію правильно, премію оголосив один із засновників Інституту Клея, тобто приватна особа. І це приклад для студентської молоді: вона бачить, що гідна праця має гідну винагороду. А у нас зараз мільйони заробляють не вчені, а футболісти та їхні тренери.
- Звідки до Вас прийшло захоплення науковою роботою?
- Почалося все в Сєвєродонецькому університеті, де я розробляв логіку комп\'ютерів. Це було в 1963-65 роках і стало гарною базою для подальшої роботи. Тоді ми проектували і будували логіку комп\'ютерів на ферит-діодних комірках. Розмір комірки приблизно 5х2 см. Вартість - 3 рублі. Я розробляв арифметичні та керуючі пристрої. У мене непогано виходило мінімізувати кількість необхідних комірок, що здешевлювало пристрій і він був більш надійним. Тоді ж за підсумками розробок були написані мої перші статті й отримані авторські свідоцтва.
- Скільки ми втратили з того часу саме в плані комп\'ютерних наук?
- Країна почала втрачати ще з 1966 року, коли було прийнято рішення не розробляти свої комп\'ютери на нових ідеях, а копіювати американську машину фірми IBM і будувати її на наших елементах. Пояснювалося це тим, що найбільші витрати припадають на створення програм для комп\'ютера. Програми легше вкрасти, ніж "залізо". Тоді в Україні було кілька центрів по розробці ЕОМ. Найбільші - Інститут Кібернетики в Києві і в Сєвєродонецьку.
- Свого часу Ви тридцять років викладали у Вінниці. Як тут працювалося?
- Непогано працювалося в політехнічному інституті (нині Вінницький національний технічний університет - авт.): хороший набір студентів, підготовлені педагогічні кадри. В принципі, основи моєї роботи в області комп\'ютерних наук були закладені саме в цьому інституті. Тим більше, що тут я читав курс дискретної математики. Залишилися деякі зв\'язки з моїми колишніми випускниками-дипломниками. Листуємося, деколи запитують поради, я допомагаю.
- Які життєві обставини стимулюють Вашу наукову діяльність?
- Мені цікаво працювати в галузі комп\'ютерних наук. Це актуально. Це те, чим я живу.
- Сім\'я підтримує Вас у науковій роботі?
- Від колишньої дружини підтримки в цьому не було. Сидіння за комп\'ютером вона сприймала як неробство. Їй більше цікавила робота на дачі. На цьому грунті ми й розлучилися.
- А які зв\'язки залишилися з самої Вінницею?
- Мої діти живуть тут - це головний зв\'язок. Цьогоріч у Вінниці пробув майже весь липень. Свіже повітря, багато зелені. Красиве, затишне містечко.
- Повернулися б на кафедру Вінницького технічного університету та за яких умов?
- У принципі, нічого неможливого немає. Але все ж тут, в Луганську, я відчуваю себе більш комфортно.
Досьє:
Анатолій Плотніков, професор Східноукраїнського національного універсітету ім.Даля
Хобі - риболовля, шахи.
Тварини - вважає, що "тримати в квартирі тварину - все одно, що перетворити приміщення в зоопарк".
Улюблені книги: "в якійсь мірі виріс на книгах Бальзака".
Музика: поп-музика, шансон.
Кіно: "хіба що детективи".
Місця відпочинку: мало відпочиває.
Вільний час: "його майже немає".
Спорт, здоров\'я: "зараз тільки мінімальна фізкультура".
Як ми повідомляли раніше, математику з Вінниці світить мільйон доларів за вирішення "задачі тисячоліття"