Чому суспільство сліпе до проблем незрячих?

- Не можу погодитись із скромністю педколективу школи, вчителі кажуть, що умови навчання, зважаючи на те, якими вони були раніше, сьогодні цілком задовільні, а допомоги просять лише у вирішенні найголовнішого. Насправді ж ця школа потребує значно більше уваги як з боку держави, так і всього суспільства - каже директор департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради Сергій Кудлаєнко. З нагоди Міжнародного дня сліпих він відвідав вчителів та учнів школи для слабозорих. До речі, саме за підтримки Сергія Кудлаєнка тут замінено вікна на енергозберігаючі, а невдовзі буде поставлено і четверо нових дверей.

Вінницька міжобласна загальноосвітня середня школа для сліпих і слабозорих діє при навчально-виробничому підприємстві УТОС. Це – єдиний середній навчальний заклад в Україні, що не має вікового цензу для своїх учнів: освіту тут здобувають як діти, так і дорослі, які втратили зір і яким вкрай необхідно, наприклад, освоїти систему Брайля. Навчаються у школі як зовсім незрячі, так і діти та дорослі із вадами зору – освоюють усі предмети за програмою загальноосвітніх шкіл, отримують атестати і свідоцтва державного зразка. Нині разом із заочниками, а це переважно люди старшого віку, школу відвідує 45 учнів.

- До нас привозять дітей із навіть із віддалених сіл, - каже завідувач закладу Людмила Приятельчук. - Але, впевнені, що в глибинці є діти, які, на жаль, навіть не знають про цю школу. Держава фінансує нам зарплату, на решту потреб шукаємо ресурси, як можемо. Ми дуже вдячні керівнику вінницького УТОС Георгію Удовику за надане приміщення і постійну підтримку: тут ми безкоштовно використовуємо 4 кімнати, не платимо ні за світло, ні за опалення. Але є проблеми, які не вирішити силами одного чи кількох благодійників. Так, ми дуже потребуємо допомоги специфічними канцтоварами. Це проблема не тільки нашої школи – немає спеціального паперу, дошок. Виробляються вони в Донецьку, коштує одна така дошка біля 300 гривень. Один підручник, виготовлений за системою Брайля обходиться більше ніж в тисячу гривень, комплект – понад 10 тисяч, до того ж, їх не так легко знайти, тому сьогодні ми переважно користуємось підручниками ще 1985 року...

Тим не менш, учні школи надзвичайно талановиті, - розповідає вчитель історії Леонід Кучерук. Він сам незрячий від народження, але успішно здобув вищу освіту, а про його феноменальні здібності, як то перемножувати «в умі» 15-значні числа, та енциклопедичні ззнання ходять легенди.

- Діти мають дуже велике бажання вчитися, вони тягнуться до всесвіту через знання, - каже Леонід Кучерук. – Хоча з підручниками у нас справді великі проблеми, адже випускається їх дуже мало і коштують захмарні гроші, але, нині, дякувати Богу, є багато аудіокниг. Новітні технології взагалі дуже допомагають незрячим жити повноцінним життям. Наприклад, є спеціальні програми для озвучування телефонів, є кілька людей в Україні, які займаються «прошивкою» цього програмного забезпечення. Є програми, що озвучують комп’ютер, мережу інтернет. Ми дуже зацікавлені у розвитку цього напрямку програмування.

Вражають вихованці школи не лише своїми знннями, а й мистецькими здібностями.

- Діти дуже люблять працювати руками – каже асистент школи Світлана Недорізанюк і показує гостям ліплення, вироби з бісеру, плетіння, вишивки, виготовлені школярами. – Хто зовсім не бачить, допомагає слабозорим. Так разом роблять, наприклад, мотанки: кожен робить свій внесок: хтось вирізає, хтось зшиває. У цих дітей дуже чутливі пальчики, вони усе виготовляють на відчуттях.

У розмові з педколективом школи Сергій Кудлаєнко, запевнив, що як політик і громадський діяч, депутат обласної ради, не залишить заклад поза увагою.

- Це – єдина школа, яка дає можливість цим дітям навчатися, спілкуватися, інтегруватися в суспільство. Хотілося б, щоб про неї знали як у Вінниці, так і в області. Адже, якщо дитина живе на селі, зрозуміло, там немає такої можливості навчатися разом з усіма. Я вважаю, що цього не можна допускати. Тому ми будемо макимально підтримувати цю школу і популяризувати її роботу, поліпшувати умови навчання. Приємно, що діти хочуть вчитися, підтримують одне одного, а викладачі мають непереборне бажання робити зі своїх вихованців справжніх фахівців у тих чи інших галузях. Наше завдання, завдання всього суспільства – зробити так, аби ці діти змогли себе реалізувати, - сказав Сергій Кудлаєнко.