«Так приємно відчувати себе частиною колективу», - Саша, 13 років
13-річна Олександра Берегута пішла до школи нещодавно. «Пішла до школи» буквально. Чотири роки Саша навчалася вдома і була обмежена у спілкуванні з однолітками, тому що пересувається на інвалідному візку, а будівля школи була ніяк не пристосована для таких як Саша – для учнів із обмеженими можливостями.
«Я з дитинства пересуваюсь на візку, і коли настав час іти до школи, тільки тоді я усвідомила, що не зможу разом зі своїми однолітками навчатися в класі, в школі, - розповідає дівчинка. – Звичайно, я вдячна своїй першій вчительці за те, що вона дала мені гарні знання та надійний фундамент для подальшого навчання, але мені дуже хотілося навчатись разом з іншими дітьми».
До недавнього часу дні школярки були одноманітними і нудними, а найбільше їй.jpg)
бракувало спілкування з однолітками. Особливо боляче було коли найкраща подруга Настя розповідала цікаві історії зі шкільного життя, а Саша розуміла, що перебуває поза усіма цими історіями і пригодами.
І ось, нарешті, Сашина мрія здійснилася – 1 вересня вона пішла до школи. Минулого літа Вінницьку школу №33, де навчається Олександра, адаптували до потреб дітей з обмеженими можливостями – збудували пандус, пристосували на першому поверсі класну кімнату та санвузол.
Ці та інші зміни стали можливими завдяки ініціативі ЮНІСЕФ «Місто, дружнє до дитини». У партнерстві з громадськими організаціями та муніципалітетами міст та містечок ЮНІСЕФ сприяє впровадженню змін, які роблять життя дітей у містах більш комфортним та безпечним, у тому числі життя дітей із особливими потребами. Основним напрямком забезпечення права дітей з особливими потребами на якісну та доступну освіту є часткова та повна інтеграція таких дітей до навчальних закладів та впровадження інклюзивної форми навчання.
Саша на першому дзвонику зі своїми однокласниками
13-річна Саша не приховує радості від змін у її житті: «Ви не повірите, яка я ЩАСЛИВА! Я отримала змогу познайомитися зі своїми однокласниками, вчитися разом з ними, спілкуватися і навіть інколи давати списувати. Це так приємно відчувати себе частиною колективу. Одним словом – розпочалося нове життя. У школі я стала самостійнішою, я вільно пересуваюсь першим поверхом, відвідую їдальню. Коли уроки ОБЖ проводяться на вулиці, ми всі разом ідемо на стадіон, а діти допомагають мені. Інколи однокласники просять мене допомогти їм з уроками, і я радо пояснюю їм домашні завдання».
Для більшості учнів навчання у школі здається звичним та буденним. Але не для Саші. Вона активно долучається до громадського життя своєї школи, стала членом дитячої дорадчої ради при голові Вінницької міської ради, де піднімає питання, які хвилюють її саму, однолітків та дітей з особливими потребами, відвідує гуртки у міському палаці дітей та юнацтва. А також нарешті змогла почати професійно займатися плаванням у басейні.
У 2011 році у рамках реалізації у Вінниці проектів «Вчитися на рівних» та «Дай руку однокласнику» було інтегровано у навчально-виховний процес понад 100 дітей із 226, які навчаються вдома. Моніторинг у жовтні 2012 року засвідчив, що у 2012-2013 навчальному роках така ж кількість дітей відвідують частково заняття та/або позакласні, виховні заходи в загальноосвітніх навчальних закладах. У Вінницькому міському Палаці дітей та юнацтва у 2012 році понад 20 дітей із особливими потребами займаються у гуртках різного напрямку.
Вісім закладів освіти міста облаштовані пандусами, у двох загальноосвітніх навчальних закладах на першому поверсі адаптовані класні кімнати та спеціальні місця у санвузлах для безперешкодного доступу дітей з обмеженими можливостями до приміщень. Для вчителів, батьків та учнів проводяться заняття, мета яких – створення сприятливої атмосфери для дітей з особливими потребами.
«Немає нічого неможливого! Не зупинятися, не закриватися зі своїми проблемами вдома, а йти вперед, тому що навколо багато небайдужих людей, які готові допомогти і зробити наше місто дружнім для всіх дітей», - впевнена юна вінничанка Олександра Берегута. Вона сподівається, що можливості, які стали доступні їх у рідному місті, з’являться у кожному населеному пункті України.
Довідка:
Програма «Місто, дружнє до дитини» реалізується із 1996 року за ініціативи ЮНІСЕФ у партнерстві з громадськими організаціями та муніципалітетами з метою зробити міста комфортними для проживання всіх громадян, насамперед дітей.
Робота у рамках ініціативи є практичним втіленням на муніципальному рівні положень Конвенції ООН про права дитини під керівництвом місцевих органів влади та за участі самих дітей. Але Місто, дружнє до дитини, не може бути створено завдяки зусиллям лише одного уряду. Необхідні партнерство та співпраця із самими дітьми, з їхніми родинами й з усіма тими, хто має вплив на долю дітей. В Україні вже 17 міст є учасниками ініціативи «Місто, дружнє до дитини».
В усьому світі налічується близько 900 міст, які прагнуть стати дружніми до дітей. Такі міста створені в 11 країнах Африки, в 11 країнах Південної й Північної Америки, в 11 країнах Азії, у 23 європейських країнах і 3 країнах Океанії. Найбільш поширеною ця ініціатива є у Європі, особливо у Франції (134 міста), Італії (111 міст) та Іспанії (49 міст).