Свята Катерина, що з грецької означає — чиста — легендарна християнська свята, великомучениця, дочка знатного правителя міста Александрії. Прообразом Святої Катерини була Гіпатія.
Дослідники християнських вірувань вважають, що в давнину це було свято дівочої долі, але згодом церква пов\'язала його зі святою Катериною.
В Україні ставлення до Катерини, як і до інших святих великомучениць, було особливим: довірливим і житейським. Невипадково свято Катерини називали святом дівочої долі.
Саме на початку зими незаміжні дівчата ворожать на долю, аби дізнатися коли, за кого і як вони вийдуть заміж.
Традиційні зимові ворожіння починаються на Катерини (7 грудня), продовжуються на Андрія (13 грудня) і тривають аж до різдвяних свят.
У народі існує безліч варіантів для дівчат дізнатися про свою долю. Найпоширеніший з них - ритуал слухання або гукання попід вікнами. Для цього дівчина підходила до хати і прислухалася, про що там говорять. Якщо з хати чулося: «Піди-но», «Біжи», «Принеси», «Подай» — дівчина може радіти, бо піде заміж наступного року. Якщо ж у хаті прозвучить “Сядь!”, “Стій!”, “Зачекай!” - про заміжжя можна не думати до наступного року.
Йдучи по вулиці, дівчата можуть запитати у першого зустрічного їм чоловіка його ім\'я. Яке ім’я у перехожого — так буде звати і вашого чоловіка.
Веселою забавою для дівчат є кидання чобота через ворота. Куди полетить чобіт — звідти й треба чекати судженого-ряженого.
Також чобітьми дівчата міряли хату від стола до порога. Переставляти їх треба по черзі. Чобіт якої дівчини першим “дійде” до порогу хати — та перша вийде заміж у наступному році.
Веселою забавою дівчат під час вечорниць в давнину було ворожіння на символічних предметах: хусточці, стрічці, персневі, ляльці, хресті. Одна з дівчат має розкласти предмети на столі й накрити тарілками так, щоб інші її подруги не бачили. Якщо під тарілкою знаходили стрічку — дівчина ще буде дівувати, якщо перстень — вийде заміж, якщо знайде хусточку — буде покриткою, якщо ляльку — то народить дитину, якщо хрест — то помре.
Вірити чи ні у традиційні ворожіння — справа особиста. Єдине, чого хотілося б побажати чарівним вінничанкам ніколи не втрачати віри у долю та щасливе майбуття.
Трішки про життя Катерини.
Життя Катерини припало на кінець III — початок IV ст. — період найтяжчих гонінь на християн за часів імператора Максиміліана. Катерина була дочкою грецького царя Ксантоса. Александрія, де мешкала родина царя, вважалася тоді справжнім центром наук та мистецтв. Здібна та допитлива дівчина вивчала філософію, діалектику, ораторське мистецтво, риторику, була обізнана з творами видатних на той час лікарів, знала чимало мов. Мати Катерини була таємною християнкою, і через неї дівчина познайомилася з християнським ученням, яке справило на неї надзвичайне враження.
Завдяки розуму й обізнаності в багатьох науках Катерина обернула в християнську віру багатьох людей і завжди перемагала в спорі з язичницькими філософами. Все це разом із рідкісною вродою зробило дівчину надзвичайно гордою, і серед чоловіків вона не знаходила рівного собі.
Коли ж підійшла пора виходити заміж, батьки почали шукати для доньки нареченого, але вона й слухати не хотіла про нього, і одного разу сказала: «Якщо ви наполягаєте, я вийду заміж. Але знайдіть мені такого юнака, який буде подібний до мене у чотирьох обдаруваннях, якими я, як ви. запевняєте, перевершую всіх інших дівчат. Хай він буде подібний до мене у благородстві, у красі, у багатстві та в розумі; якщо ж у нього буде відсутній хоча б один хист, він невартий мене».
Довго шукали батьки нареченого для своєї дитини, але все було даремно. За порадою вони звернулися до одного старця, який давно довідався про високі моральні якості Катерини і вирішив схилити її до «пізнання Христа, Царя Небесного».
Ось що він сказав дівчині: «Знаю тільки одного прекрасного юнака, який, без сумніву, перевершує тебе в усіх обдаруваннях, про які ти казала; краса його перемагає сяйво сонця, премудрість його — це все, що створене: живе та неживе; багатства скарбниці його можна роздати всьому світові, і від цього воно не зменшиться, а стане більшим; благородство ж його невимовне» . Образ цього юнака, так велично змальований старцем, схвилював Катерину настільки, що з цього моменту вона думала тільки про нього та мріяла стати його дружиною.
Благочестивим життям та молитвами Катерина досягла такого стану, що їй дано було побачити в чудесному видінні цього прекрасного юнака, тобто самого Ісуса Христа.
Він подарував дівчині обручку та сказав їй: «З цього дня приймаю тебе в наречені, наречені вічні; да не буде у тебе віднині жениха земного».
Сталося так, що заручитися з красунею Катериною зажадав сам імператор Максиміліан — язичник, який приїхав до Александрії та закохався у дівчину. Але Катерина не тільки не зрадила Ісусові, але й привернула до нього імператрицю, улюбленого полководця імператора з його охоронцями, а також філософів, які прийшли переконати Катерину у перевагах віри язичників. Усі її послідовники прийняли мученицьку смерть. Останньою було жорстоко страчено й саму Катерину. Через кілька років християни знайшли останки мучениці й поховали їх. Місце страти Катерини й сьогодні показують в Олександрії туристам. Давні християни цього міста встановили мармурову колону, на якій висікли зображення св. великомучениці. Ця колона і зараз стоїть у храмі св. Сави.