Підштовхнув Миколу до такої шаленої прогулянки вчинок дівчини. Вона мала підсісти у рейсовий автобус, яким юнак їхав із Вінниці (де навчався), до батьків у Вапнярку. За домовленістю, дівчина мала зайти в автобус у Брацлаві.
- Але на цій зупинці Віка до автобуса не зайшла, - розповідає Микола. - Я їй зателефонував, а вона сказала, що уже вдома - у Ямполі. Я почав питати: чому вона нічого не сказала, не попередила. Ми ж домовились, що поїдемо разом до моїх батьків. Я подумав і у тому ж Брацлаві вийшов з автобуса.
За кілька хвилин Микола попуткою уже повертався до Вінниці. Як розповідає хлопець, додому їхати не хотілось. Та коли юнак дістався до обласного центру, відчув, що і тут залишатись немає настрою. Єдине бажання, яке у ту мить було у Миколи, - зазирнути в очі Вікторії. Тож він вирішив, що вирушить до неї у Ямпіль.
.jpg)
- Оскільки була 19 година, то до райцентру автобуси уже не ходили, - розповідає далі Микола. - До Луки Мелешківської мене підвіз одногрупник. Звідти я пішов пішки по трасі. Ловив попутки, але ніхто не зупинявся. Це й зрозуміло, бо вечір, люди бояться зупинятись. Десь вже о десятій вечора стало трохи моторошно, бо на підході до Шпикова - цвинтар. Дорогою усе думав, чого Вікторія так вчинила: може, не хотіла до мене їхати, а може, були інші причини. Поки йшов, то підрахував, що з Вінниці до Ямполя приблизно 160 кілометрів, тож планував бути там зранку.
Отак пішки по трасі наш "Ромео" майже дійшов до Горишківського, що поблизу Вапнярки. Для довідки: відстань із Вінниці до Вапнярки - 107 км. автошляхами. На підході до селища Горишківського (з Луки-Мелешківської до Горишківського - 72 км. - Авт.) назустріч Миколі виїхав його найкращий друг, який проживає неподалік у с.Жолоби. У друга Микола і заночував, а наступного дня повернувся у Вінницю і проспав аж до 10-ї вечора.
- Коли прокинувся, то зрозумів, що ця нічна подорож була того не варта, - поділився думками юнак. - Адже трасою уночі могло статись що завгодно. При собі я мав лише мобільний і 30 гривень на дорогу. Про теплий одяг навіть не думав: на мені були футболка, штани і кросівки. Але найголовніше - Віка не змогла пояснити, чому так вчинила.
Уже потім з\'ясувалось, що того дня дівчину до Ямполя підвіз власним автомобілем її знайомий. Вікторія і Микола зустрічались ще півроку, а потім розійшлись. І уже більше року у юнака серйозних захоплень не було.
- Це було перше моє кохання, - пояснює Микола. - Тоді на усе був готовий... незалежно від обставин... я не шкодував би про зроблене. Взагалі, кохання варте того, щоб долати заради нього сотні кілометрів.
Зараз Микола Накорнєєв навчається у Хмельницькому національному університеті на інженера-автомеханіка. Планує піти до армії і заслужити краповий берет.