Інтерв'ю з вінничанином, який подолав більше 50 тисяч кілометрів "автостопом"

Олексій Каратаєв - не син олігархів, а звичайний хлопець із Козятина, навчається на економіста. Подорожувати ж хлопець навчився практично без грошей і отримує від мандрівок велике задоволення. Запитаєте: як? Автостопом! До речі, саме зараз майбутній економіст "автостопом" прямує за Полярне коло, до Баренцового моря. Оскільки у студента видалось два вільних тижні, вирішив подивитись на північне сяйво. Секретами подорожування "автостопом" Олексій поділився з "Містом".

- Ти подолав уже більше 50-ти тисяч кілометрів. Для тебе це багато чи мало?

- Кількість кілометрів - не є для мене метою. Головне, щоб мандрівки були по-справжньому цікавими. Хоча за мірками вільного туризму - це зовсім небагато, знаю людей, які пройшли у десять разів більше. Але зупинятись я не збираюсь. Цього року хочу поїхати в Іран, Ірак, Вірменію і Туреччину.

- Із чого почалось захоплення туризмом?

- Побродити я любив ще з дитинства. А всерйоз задумався про те, щоб зайнятись туризмом у 17 років, коли навчався на першому курсі університету. Сидіти у гуртожитку і дивитись телевізор - заняття не для мене. А за стипендію особливо не наїздишся, тому і почав шукати варіанти проведення вільного часу. Перша подорож була зовсім недалекою, разом із другом ми з\'їздили автостопом до райцентру на Тернопільщині, мандрівка зайняла у нас один день. Було просто і весело. Подорожувати "автостопом" мені сподобалось, хоча тоді я не підозрював, скільки цікавого мене чекає попереду.

- Чому саме автостоп?

- Не дуже люблю слово "автостоп", позаяк я і пішки багато ходжу. Моє захоплення - це, швидше, "вільний туризм". По-перше, такий спосіб туризму не вимагає витрат, по-друге, автостоп дозволяє спілкуватись із реальними людьми, дивитись на країну не через гіда, а своїми очима. Та й жити у людей набагато цікавіше, ніж у готельному номері. До того ж, радує спонтанність мандрівок. От, наприклад, сьогодні дізнався, що наступних два тижні у мене вільні, а уже завтра я вирушаю у подорож - не потрібно замовляти квитки, бронювати номери...

- Росія, Білорусь, Узбекистан, Киргизія... Де ти ще побував?

- Варто почати з того, що я об\'їздив усю Україну, а цим далеко не кожен українець може похвалитись. Побував я в Афганістані, Таджикистані, Казахстані, Молдові... Якоїсь системи для того, щоб обрати маршрут, немає - просто відкриваю мапу і дивлюсь, де б я хотів побувати.

- Але ж зовсім без грошей не поїдеш? Якийсь мінімум повинен бути?

- Гроші в автостопі - зовсім не головне. Наприклад, улітку, коли я подорожував два місяці і проїхав майже усю Азію і Росію, у мене було сто доларів. Так от, я їх повністю не витратив, хоча і зовсім не економив. Багато хто подорожує навіть по декілька років, не маючи ні копійки. Світ - великий і добрий, завжди знайдуться люди, які нагодують вас кашею чи хлібом. У мій особистий мінімум входять рюкзак, палатка, спальний мішок, одяг і фотоапарат. Девіз мандрівника - "Не взяти зайвого".

- Ти кажеш, що автостоп - це весело і цікаво. Але ж не завжди так буває. Невже жодного разу не пограбували чи не побили?..

- Мені завжди по життю траплялись тільки хороші люди. Не потрібно сприймати життя таким, як нам показують його у телевізорі. Раніше я думав, що Афганістан весь у руїнах, там постійно стріляють. Насправді ж Кабул дуже гарне місто, не скажеш навіть, що там нещодавно воювали. Мусульмани дуже гостинні, для них прихистити і нагодувати туриста - обов\'язок. Декілька разів ночував на поліцейських базах. Грав з ними волейбол, вечорами спілкувалися. Поліцейські з інших баз спеціально приїжджали, щоб подивитися на мене. Мені навіть пропонували прийняти іслам, навіть гроші пропонували. Якби я став мусульманином, вони б знайшли мені дружину і дали житло. Повертаючись до теми про пограбування, хочу додати, що я одного разу, навпаки, ночував у бандитів. Було трохи незвично бачити, що сплять із пістолетами, але до мене вони ставились позитивно.

- Подорожуючи розмовляєш англійською? Навряд чи українську мову у тій же Азії хтось знає?

- У країнах Азії мало хто знає навіть англійську чи російську, хоча такі люди трапляються. Зі всіма іншими я розмовляю їх мовою, перед тим вивчаю декілька фраз. Вони мене за це дуже поважають.

- Справжнього екстриму ти, напевно, відчув немало...

- Пригадується випадок, коли я піднявся на одну гору, а за 50 метрів від мене побачив стадо диких яків. Хоча вони мене напевно більше перелякалися, ніж я їх. Трохи подивилися на мене і втекли. Коли я поїхав до піку Леніна, висота якого сім тисяч метрів, то потрапив у неприємну ситуацію. Пік розташований на кордоні між Таджикистаном і Узбекистаном. Я піднявся на висоту чотири тисячі, обпалив обличчя і очі. Згодом мені розповідали, що тією дорогою, якою я йшов, взагалі ніхто не піднімається. Я чотири дні не бачив жодної людини. А коли біля піку Леніна поставив намет на льодовику, почалася снігова буря, палатку замело снігом. Рукавиць я не мав, то ледь не відморозив руки. Але то усе дрібниці, через які подорожі стають ще цікавішими.

- Правда, що афганці не користуються туалетним папером і їдять багато м\'яса?

- Про папір - правда, замість нього в туалетах стоять глечики з водою. Я знав це, тому взяв папір із собою. М\'яса дійсно, їдять дуже багато. Одного дня вирішив з\'їсти шашлику. Замовив один, заплатив приблизно три долара. Через декілька хвилин мені принесли 10 шампурів. Правда, шматочки в них удвічі менші ніж у нас. Цікаво і те, що, коли мене запрошували в гості, я там майже не бачив жінок. Навіть маленьким дівчаткам батько не дозволяє підходити до чужих чоловіків. Взагалі, в Афганістані люди живуть досить бідно, але почувають себе щасливими. Їхній побут не змінювався, напевно, років триста, але вони вміють насолоджуватися тим, що мають.

- Із чим у Азії асоціюється Україна?

- У основному, усі знають, що Україна - це брати Клички. До речі, в Узбекистані заїжджав до міста Самарканд, йому більше двох з половиною тисяч років. Воно було столицею правителя Тимура (Тамерлана), який жив у 15 столітті. У Самарканді безліч мавзолеїв, у правителя була 401 дружина. Був і на могилі Тимура, хотів побачити той самий напис: "Хто відкриє цю могилу, той народ чекає страшна війна".

- Батьки хвилюються, доки ти мандруєш?

- У мене правило - кожних три дні телефонувати матері. Найбільше вона хвилювалась, коли я під час літньої мандрівки схуд на вісім кілограмів.

- Що порадиш тим, хто також хотів би подорожувати автостопом?

- Якщо відчуваєш, що тебе тягне в мандри, не відкладай свої подорожі на завтра, на наступний тиждень, на рік чи на наступне життя. Усе потрібно робити тепер, адже життя в нас одне. Головне - не боятись і не вважати незнайомців своїми ворогами. Насправді, більшість людей вірять, що коли ти допомагаєш іншим, тобі це обов\'язково повертається сторицею.