Зміни до Генерального плану міста, ухвалені сесією міської ради взимку, передбачають, зокрема, зростання території міста шляхом взаємодії з частиною прилеглих до обласного центру земель, які розташовані поза межами населених пунктів. Орієнтовною межею слугуватиме окружна дорога. Йдеться про розширення межі міста на 4160,9 га земель за рахунок територій, які за межами населених пунктів та які числяться сьогодні за сільрадами Стрижавки, Стадниці, Вінницьких Хуторів, Луки-Мелешківської, Бохоників, Агрономічного і Якушинців.
У радянські часи такі питання приєднання приміських земель вирішувались просто - власником земель була держава, яка одноосібним рішенням передавала їх з одного балансу на другий. Тепер для такого об\'єднання потрібна згода жителів сіл. Утім мешканці Стрижавки, Стадниці, Вінницьких Хуторів, Луки-Мелешківської, Бохоників, Агрономічного і Якушинців уже давно майже вінничани. Бо більшість працює у Вінниці, скуповується у вінницьких магазинах, у міські школи і садочки ходять їх діти, районна лікарня теж розташована у Вінниці - на Хмельницькому шосе, та й інші лікарі вінницьких сусідів приймають не за пропискою. А Агрономічне взагалі уже давно вважається ще одним мікрорайоном Вінниці, куди ходить міський тролейбус. Словом, де-факто - вінничани. А де-юре - ні, бо за усіма юридичними документами проживають вони не на території Вінниці, а на території, яка підпорядкована сільрадам. Тож наближення меж міста лише наблизить їх до Вінниці.
Вінниця готова поділитись благами
Про те, що Вінниці потрібно розвиватись і, відповідно, розширюватись, йдеться давно. Нині кількість населення обласного центру зросла до майже 370 тисяч. У більшому за розмірами Хмельницькому проживає 263 тисячі городян, у Тернополі - 217 тисяч. І розширення міста потрібно не тільки для того, щоб вирішувати житлове питання городян.
- Аби розуміти, що потрібно Вінниці у подальшому, не слід дивитися лише під ноги. Потрібно дивитися вперед у майбутнє, з перспективою не на рік, три чи навіть п\'ять років, - вважає Володимир Гройсман. - Ми плануємо стратегію і бачимо перспективу міста щонайменше на 10 років наперед.
Зрештою, це детально прописано у Концепції стратегії розвитку міста "Вінниця-2020", де основною проблемою співпраці обласного центру з навколишніми селами названо подолання розриву інфраструктури - питання єдиних транспортних маршрутів, вивезення відходів, швидка медична допомога, стан сільських доріг, вдосконалення роботи сільських клубів та будинків культури тощо.
Місто ще у 2010 році було готове підставити своє плече району, щоб наперекір всім, хто живе за принципом "у сусіда корова здохла…", разом будувати нормальні добросусідські стосунки. Тоді мер Вінниці запропонував району "дружить домами", проводити спільні сесії і навіть узяв участь (а точніше, його команда) у виборах до Вінницької районної ради. Тому що добре розуміє - європейське місто (а саме за такими принципами розвивається Вінниця) не побудувати, якщо поруч у районі все залишатиметься по-старому.
Проте з першого разу крок Вінниці назустріч приміському району і його мешканцям, скажемо так, не зрозуміли. У багатьох політичних партій власні інтереси, дехто тримається за свою маленьку, а все ж владу. А тим часом на адресу мера Вінниці надходять звернення від жителів сусідніх сіл з проханням допомогти в тій чи іншій побутовій чи соціальній ситуації. Наприклад, змусити приватного перевізника здійснювати маршрути за графіком, не грубіянити і не брати зі школярів повну плату за проїзд. Але такі звернення мер вимушений переадресовувати Вінницькій райдержадміністрації. Бо де-юре це компетенція району.
Підводні рифи
Так чи інакше Вінниця розвивається у межах своїх існуючих територій. Але сьогоднішня межа міста нагадує сніжинку, коли між двома шматками міських територій врізається територія району. Через це виникають дивні ситуації.
- Йдеться про наведення порядку в користуванні землею, - каже головний архітектор міста Олександр Рекута. - Зараз є багато плутанини, коли, наприклад, ділянка під новою фабрикою "Рошен" належить Стрижавці, хоча це фактично місто. Так само і Лісопарк, який кілька тижнів був у всіх на вустах, - хто може уявити, що це територія Якушинецької сільської ради?
- Ми хочемо на цій межі, де місто межує з полями району, мати можливість спільно із сільрадами регулювати розвиток цих територій. І мати для цього відповідне юридичне право. От зараз, приміром, ми працюємо над формуванням промислових зон, - пояснює заступник міського голови Валерій Коровій. - Справа в тому, що відповідно до нового містобудівного законодавства, інвестор, який хоче побудувати нове підприємство, може це зробити лише в межах передбачених промзон, а не в тому місці, де забажає.
Парадокс ситуації в тому, що, наприклад, вулиця Тарногродського перебуває на балансі міськради, уся інфраструктура - міська, жителі - теж, а землі - можуть роздаватися одноосібними розпорядженнями голови районної адміністрації. У цьому мікрорайоні збудовані друга кондитерська фабрика, поруч молочний завод. Є зацікавлені в сусідніх територіях компанії, а вільних земельних ділянок уже немає. Більше того, ми навіть не можемо знайти їх власників.
Чого бояться люди і що пропонує місто
Пропозицію міста підставити плече сільрадам для розвитку разом з досить цікавим бонусним пакетом представники міської ради першими донесли до депутатів і власників земельних паїв у Вінницьких Хуторах. Для затвердження розширення меж міста міська рада має подати до Верховної Ради не лише новий Генплан забудови Вінниці, а й погодження обласної, районної рад та - кожної сільради, якої торкається це питання. А в селах - дують на гаряче. Бояться, що після зміни межі їх землі просто відберуть. Воно й не дивно, адже земля залишилась чи не єдиним активом для багатьох сельчан. Але такі перестороги марні, запевняють у міській раді. Про це кажуть і юристи, але юристи незалежні і не заангажовані - ті, які не мають наміру наживатись на людських страхах. Якщо земля уже у приватній власності (і неважливо, пай це чи город), то жодна зміна меж чи то міста, чи то сіл приватний статус такої землі не змінить, зміниться лише її "прописка". Однак довіра має бути двосторонньою. І щоб ще раз засвідчити свої добрі наміри, Вінниця пропонує пайовикам індивідуальні угоди з гарантіями кожному, що паї залишаються у власності селян. Ці землі можна буде й надалі обробляти самому чи здавати в оренду, доки вони не стануть затребувані.
А що зміниться? Хіба що в перспективі підніметься привабливість і відповідно ціна такої ділянки, бо через формальні зміни меж Вінниці такий шматок землі буде вважатись уже не на території району, на території обласного центру. Тож власникам паїв розширення меж міста якраз відкриває нові можливості. Так, у Вінницьких Хуторах це землі сільськогосподарського призначення, на яких будуватись не можна. Змінити цільове призначення такої землі дуже довго, проблематично, а то й неможливо. Поодинці - так точно. Проведення ж необхідних комунікацій, викупу землі, сплати усіх платежів та податків, офіційне оформлення ділянки часто роблять дорожчою її остаточну ціну у 4-5 разів і відповідно збивають ціну самої землі для продавця. Можливість для зміни цільового призначення виникає винятково за умови включення цих земель у межі міста. У такому разі власник землі справді може отримати реальну ціну. А за бажання зможе і продати її сам забудовникам - місто має право і гарантує зміну цільового призначення такої землі.
Але що робити зі своєю приватною землею - обробляти самому, продавати чи здавати в оренду - вирішуватиме винятково власник цієї землі. І жодні зміни меж цей порядок не змінюють.
А нахіба такий клопіт Вінниці?
Інтерес міста, пояснюють в мерії, полягає у спільному регулюванні всіх питань на землях, які межують із містом. Щоб раптом не виявлялось, що поруч із міською землею, де прокладають дорогу, земля сільрад розпродана, і ті самі електричні опори вже встановити не можна. Звичайно, присутній у міста й матеріальний інтерес. Сьогодні при будівництві нового житлового комплексу, наприклад, в напрямку Стрижавки, забудовнику потрібно сам проект погодити в районі, там же викуповувати землю, а от питання проведення комунікацій вирішувати з містом, тому що тільки місто займатиметься розширенням "своїх" мереж. У результаті місту залишаються всі проблеми, пов\'язані із комунікаціями, їх обслуговуванням та експлуатацією, а району - доходи з продажу землі і податки з будівництва. Для того-то місто і пропонує сільрадам компенсацію у півтора разу вищу, ніж вони отримують зараз. Тоді сільради матимуть щороку гарантовані і цілком реальні кошти, які зможуть вкладати в свою інфраструктуру і розвиток, а місто - гарантію, що із ним будуть погоджувати плани, що будувати поруч і як розвивати суміжні території.
Про це та інші супутні моменти представники міської ради і розповідали депутатам та власникам земельних паїв у Вінницьких Хуторах. Останніх найбільше турбувало, чи не втратять вони свою землю. І поки що частина пайовиків бояться приєднання до Вінниці. Тому такі зустрічі будуть тривати - наступна із працівниками соціальної сфери, іншими мешканцями села. Більшість мешканців Вінницьких Хуторів паїв не мають, самі працюють у Вінниці, віддають своїх дітей в міські дитсадки і школи. Їм якраз цікавіші пропозиції міста щодо подовження автобусних і тролейбусних маршрутів, організації вивезення відходів, медобслуговування в міських лікарнях тощо.
Тим часом попіаритись на ситуації вже намагаються окремі політикани районного масштабу, підтягуються аферисти, які під виглядом юридичних послуг сподіваються поживитись на страхах пайовиків. І чи знайдуть місто і навколишні села розуміння, з\'ясується вже незабаром після зустрічей представників міської ради з мешканцями усіх сіл, де вони розраховують узгодити всі питання, які турбують громади.