Екіпаж гвардії капітана Артема Олійника звично займає робочі місця в кабіні Ан-26. Крайня перевірка апаратури та обладнання, запуск двигунів і літак вирулює на злітно-посадкову смугу аеродрому. Завмерши на кілька секунд, Ан-26 стрімко набирає необхідну швидкість та відривається від бетонки. Польотне завдання – відпрацювання техніки пілотування.
.jpg)
На командному пункті командир бригади транспортної авіації Повітряних Сил Збройних Сил України гвардії полковник Олег Нечипорук уважно слідкує за доповідями командира екіпажу та виконанням ним тренувального польоту. Прискіплива увага до гвардії капітана Артема Олійника з боку командира не випадкова, адже саме він є відповідальним за його підготовку, як командира екіпажу. А за результатами виконання польотного завдання визначатиме чи готовий молодий льотчик до освоєння наступного виду льотної підготовки.
На розборі польотів, що проводився вже пізно вночі, екіпаж гвардії капітана Артема Олійника отримав відмінну оцінку. «Молодець, – коротко зазначив командир, – наступну льотну зміну працюватимо разом, відпрацьовуватимемо взліт та посадку з максимальним навантаженням».
За словами заступника командира транспотної бригади з льотної підготовки гвардії підполковника Костянтина Зеленського, гвардії капітан Олійник є одним з найкращих та найперспективніших молодих льотчиків. Він командир авіаційного загону бригади, має 300 годин нальоту на Ан-26.
– Успішно склавши заліки та здійснивши контрольні польоти, Артем Олійник вже отримав допуск до пілотування Ан-26 в простих та складних метеоумовах вдень та вночі, польотів по маршруту з посадкою на іншому аеродромі, первозці грузів та бойової техніки, – зазначає офіцер, – попереду у нього ще чимала програма, та я впевнений, що завдяки своїй наполегливості, він з усім блискуче впорається.
Дороою з аеродрому до Вінниці, мені вдалося поспілкуватися з Артемом про льотні будні, сім’ю та його вибір стати військовим льотчиком.
.jpg)
– Чому я вирішив повязати своє життя з військовою авіацією? – перепитує Артем. – Мабуть, я один із тих, хто з дитинства мріяв стати льотчиком чи космонавтом. У мене в сімї військових не було. Лише хрещений батько. Я завжди пишався тим, що він літає на літаку, подобалась його військова форма… Він проходив службу в Калинівці і декілька разів брав мене з собою на польоти. А коли я перейшов до випускного класу, відбулася серйозна розмова про моє майбутнє. «Після випуску в авіаційне не хочеш?» – запропонував він. Я відповів: «Здоровя – є. Бажання – є. Чому б і не спробувати». Так і вирішили. Після школи поїхав до Харкова, успішно склав іспити, пройшов медичну комісію. Так і став курсантом льотного факультету Харківського університету Повітряних Сил.
Згадуючи курсантські роки, Артем з повагою відгукується про викладачів, котрі передавали свої знання та вміння курсантам. Навчали азам льотної справи та прищепили любов до професії.
– Найважче було в перші тижні навчання, – згадує Артем, – курс молодого бійця, незвичний режим, солдатська каша…Втім, так як наш курс був експериментальним і льотна практика в нас розпочалася вже на першому році навчання, труднощі у нас тільки розпочиналися. Це, у свою чергу, змушувало мобілізуватися та шукати у собі приховані резерви, аби триматися на рівні із товаришами по службі та навчанню.
Крім того, розмова про Харків у Артема викликає і романтичні спогади. Саме тут він зустрів Яну, свою майбутню дружину.
– Познайомилися ми перед випуском, – говорить він. – Любов, як кажуть, з першого погляду. Вона знала, що мене можуть розподілити у будь-який гарнізон, і загалом, що доля військового – не мед. Та Яна була готова і до цього. Звістку про моє призначення до бригади транспортної авіації, що на Вінниччині, сприйняла цілком спокійно. Узаконили свої стосунки ми рік тому. Зараз живемо у Вінниці, будуємо сім’ю, плануємо діточок.
У сімейному альбомі сімї Олійників є чимало фотографій, які розповідають про різні миттєвості життя, проте, одна з них для гвардії капітана Артема Олійника є особливою. На ній спортивно-тренувальний літак Як-52 з надписом: «Не втрачай швидкість і висоту на четвертому розвороті». Такий подарунок-настанову, ще курсанту першого курсу Харківського університету Повітряних Сил, зробила льотчик-інструктор Олена Кучин, під керівництвом якої Артем здійснив свій перший самостійний політ. Відтоді минуло вже багато часу. Були перші самостійні польоти на Л-39, Ан-26. Та перший політ на Як-52 навіки викарбувався в памяті льотчика. Він дав йому путівку в небо, навчив неухильно виконувати рекомендації старших товаришів.
Про перший самостійний політ Артем розповідає з усмішкою. Згадує неспокійну ніч перед польотом, переживання: “а раптом не впораюсь, чи щось трапиться…”.
– Коли вперше опиняєшся в небі наодинці, дивишся в задню кабіну – а там нікого немає – трохи нервуєш. Та через деякий час впевненіше тримаєш ручку управління, виконуєш льотну вправу, згадуєш все, чого навчали... Коли ти до цього готуєшся, в тебе все виходить добре, і страх проходить. Це я знаю. Як і те, щоб літати, і стати справжнім професіоналом, треба мати палке бажання.