"Зв’язки і гроші тут не працюють" - розповідає про особливості життя у Лондоні вінничанка та чудова матуся Оля Амрай

Олю, вітаю! Дякую, що погодились відповісти на декілька запитань спеціально для «Території мам». Отже, як доля вас, щиру україночку, закинула в Лондон, де ви проживаєте вже 7 років?

Дякую і вам, що запросили. Моя історія з Лондоном насправді дуже цікава і більш нагадує казку про любов з першого погляду. Ще у 2007 році мені випала нагода поїхати до столиці Англії зустрічати новорічні свята. На той час я ще навчалась в університеті м. Вінниці, в мене чудово йшла кар\'єра і я навіть не збиралась залишатись за кордоном більш ніж тиждень. Але доля спланувала для мене цікавіший сценарій, і вже через декілька днів після мого приїзду я познайомилась з чоловіком, який розділив зі мною своє життя, і зараз ми виховуємо нашого сина. Кар\'єру мені довелося відкласти, а в університеті взяти академ. відпустку. Зараз в нас є дві домівки в різних країнах і жодне літо не обходиться без рідної Вінниці.

Зараз ви вже маєте сина. Його звати Принц? Чому таке ім’я? Як реагують люди, особливо українці, коли ви його називаєте на ім’я?

Так, в нас є син і його дійсно звати Принц. І що саме цікаве, ім’я його зародилось саме у Вінниці. Одного разу мій чоловік пішов прогулятись по місту і познайомився з іноземцем. На запитання “What is your name?” незнайомець промовив “My name is Prince”. І це настільки закарбувалось у пам’яті мого чоловіка, що він ще тоді, за 2 роки до народження дитини, пообіцяв назвати сина саме цим ім’ям. Тепер ми виховуємо британського Принца. До речі, ім’я Prince є в англійській книзі імен, але воно навіть там, за кордоном, рідко зустрічається, тому приваблює до себе багато уваги. В Україні ж реагують ще цікавіше і мене це зовсім не дратує, навпаки - підіймає настрій. Так, щодня на дитячих майданчиках дітки проявляють багато зацікавленості і починають мені тлумачити, що мій син звичайний хлопчик і ніякий він не принц. Я звичайно ж погоджуюсь, що дійсно він нічим від них не відрізняється, просто ім’я в нього таке і що він завжди дарує радість тим, хто його оточує.

Як відрізняється система виховання у Великобританії від України?

Щодо системи виховання дітей у Великобританії - мені вона дійсно дуже подобається. Адже ще з самого народження до дітей відносяться як до особистості, а не як до маленької недосвідченої дитинки. Система захисту дітей працює чудово, тому ви не знайдете випадки (можливо є окремі, але їх дійсно мало), коли вчителі чи навіть батьки знущаються над дитиною, зневажають і підіймають руку. На вулиці може бути якийсь свідок, який одразу ж сповістить про це спеціальні служби і ті в свою чергу відправлять вас до суду і навіть позбавлять батьківських прав. За їхніми законами ви народжуєте дитину для держави і лише як батьки піклуєтесь про її правильне виховання, а держава вам у цьому допомагає. Якщо ж ви не можете достойно виховувати, значить знайдуться ті, хто зробить це за вас. Можливо комусь це буде видаватись поганим чи жорстким, але порівнюючи англійську систему з нашою можу запевнити, що там батьки дуже добре контролюють свої емоції і прикладають чимало зусиль щоб налагодити контакт зі своїм чадом.

Система освіти: що подобається? Що можна було б впровадити у нашій країні?

Система освіти теж відрізняється від нашої української. Але в ній я бачу як сильні сторони, так і недоліки. Шкільна программа розділяється на 3 частини: дошкільна (з 3 до 4 років, іноді з 2х до 4х), молодша школа (4-11) і середня школа (11-18). Далі вже йде старша школа, або коледжі, або університети. До 11 років батьки зобов’язані приводити і забирати дітей зі школи, інакше не буває. 15% пропусків в семестр навіть з наявністю справки з лікарні ставлять питання про ваш виліт зі школи. Будь-який проявлений недогляд за дитиною, включаючи сильні подряпини, синці або брудний одяг, можуть обійтись батькам судом і позбавленням батьківських прав. Правила жорсткі, але на мою думку, це дуже добре дисциплінує і зменшує кількість дитячих надзвичайних ситуацій. Я вважаю, що подібні правила не завадили б і нашим навчальним закладам. Щодо недоліків англійської системи, то хотілось би звернути увагу на відсутність домашнього завдання. Їх система поставлена на самонавчання. Тебе в школі заохочують і якщо тобі хочеться - ти вчишся, якщо не хочеться - не вчишся. В підсвідомість дитини закладають програму, що вищі навчальні заклади не є важливими, що можна закінчити курси або коледж і цього буде достатньо, що всі професії важливі і роботи на всіх вистачить. Єдине мене, як маму британської дитини, радує те, що є приватні школи, де з дитиною дійсно багато працюють і наполягають на важливості вищої освіти, до іспитів готують дуже відповідально. До речі, екзамени проходять постійно і за результатами відправляють дітей у різні навчальні заклади, адже кожен заклад має свій прохідний бал. Тому в одному класі, як у нас, ви навряд чи побачите відмінника із зовсім відсталою у навчанні дитиною. Відбувається природній поділ не лише за класами, але й за школами. Не зовсім володієте шкільною програмою - наймайте репетиторів. Немає коштів на репетитора - займайтесь самі, але екзамен - це важливо і саме його результат буде визначати подальшу долю вашої дитини. Важливо: зв’язки і гроші тут не працюють.

Матусі там і тут: чи є якісь суттєві розбіжності?

Матусі там і матусі тут… Цікаве питання. Оскільки я українка, то для мене завжди було важливим спілкування і щира душа. Чомусь за 7 років проживання у Англії я щирих душ не зустріла, навіть серед мам. Збираємось іноді з дівчатами в кафе, або ходимо у гості один до одного, але все спілкування скоріш формальне і тем для обговорювання мало. Після зустрічі кожен знову поглинається у своє буденне життя і формальні зустрічі повторюються рідко. А ще цікаве помітила: в Англії цінують час, як свій, так і чужий. Якщо вас запросили у гості, то це супроводжується або карткою, або смс повідомленням, де чітко вказується час початку зустрічі і час завершення. І дійсно рівно в назначений час уже всі батьки стоять перед будинком зустрічі і за 5 хвилин до закінчення всі гості добровільно і без попереджень покидають будинок. Мені це було трохи дивно для початку, але коли проживаєш у мегаполісі, то кожна хвилина дуже вагома. Таки чином можна спланувати свій час і легко планувати зустрічі з друзями та іншими мамами.

Знаю, що був випадок, коли ви потрапили з малюком у лікарню в Лондоні. Що вразило?

Ох вже ці англійські лікарні… Медицина в Лондоні дуже хороша, нічого не можу поганого сказати. Просто в них зовсім інший підхід і нас, тих, хто звик чути цілий список діагнозів і отримувати від лікаря цілий список медикаментів, це спочатку дуже дивує і дратує. До речі, медицина в Англії для середнього і нижчого класу зовсім безкоштовна і без страховок. Якщо ж ваш дохід в рік перевищує середню планку, вам доведеться за все платити самим. Народжувала я дитину в центрі Лондона в одній з кращих лікарень і жодної копійки нікому не платила, питань про вату або інші медикаменти для лікарні теж не було. Одного разу в Принца було отруєння і температура піднялась до 40. Довелось везти дитину до лікарні. І яке моє здивування було, коли нам просто дали дитячий парацетамол і посадили роздягненими зовсім, в одному памперсі, на коридорі біля вхідних дверей в лікарню (це був січень місяць і дитині був лише рік). Ми мали там сидіти, поки температура природнім шляхом не знизиться… Для мене це був шок. І коли я накривала Принца своєю курткою, лікар, побачивши це, сказав, що поскаржиться на мене в службу захисту дітей за недовіру лікарняній системі. Подібний випадок був і зі мною, але мою температуру збивали просто вентилятором. Коли ж я приїхала до Вінниці, я одразу пішла до дитячої лікарні, щоб вирішити проблеми зі шкірою у Принца (ще з самого народження в нас постійно якійсь висип і нам просто приписували зволожуючий крем). У Вінниці мені на протязі декількох годин не лише оглянули дитину, а й зробили всі необхідні аналізи, які показали на що саме в нас алергія. Роблю для себе висновки, що наша медицина все ж таки краща, хоча й не дешева.

Які плани на майбутнє? Чи плануєте жити в Україні чи все-таки в Великобританії?

Щодо планів на майбутнє - це питання часто в нашій сім’ї обговорюється, але ще остаточно не вирішили. Нас багато чого тримає там, це і бізнес, і садок Принца. Вінниця приваблює погодою і затишком, але скоріше ми розглядаємо Україну як відпочинок для душі, аніж місцем для постійного проживання. Зараз Україна вже зробила перші кроки назустріч Європейським цінностям, тому не виняток, що ми переглянемо свої плани щодо постійного місця проживання.

Дякую за відповіді. І останнє: ваші побажання матусям Вінниччини!

Дякую вам за запрошення. Я дуже рада, що в нашому рідному місті є організація “Територія Мам”, яка поєднує ідеї і творчість усіх матусь Вінниці. Я багато корисного знайшла тут навіть для себе. Бажаю не зупинятись на досягнутому, об’єднувати ще більше матусь і тих, хто лише планує бути мамою, адже спілкування і обмін досвідом є дуже важливим. Наша влада багато робить для нас, але і ми повинні приймати активну участь і вносити свої пропозиції. Саме так роблять європейці і в них є чому в цьому повчитись. Ми з вами і є суспільство, то ж давайте його робити таким, в якому буде затишно жити нашим дітям.