Окрім скрекотання машин, в цехах вінницької трикотажної фабрики не чутно жодного стороннього звуку. Тут розбивається міф про схильність представниць жінок до пліткування, а чоловіків – до обговорення футбольних матчів і політики. Всі вони мовчать, зрідка подаючи один одному якісь знаки. Всі трудяться, не відволікаючись ні на мить на марні розмови! Як фабричному менеджменту вдалось налагодити ТАКУ дисципліну?
У світлому цеху з височенною стелею працюють двадцятеро жінок – похилені голови, похилені плечі. На кожному робочому місці – швейні машинки, що без упину прокладають мереживо нитяних стібків. За 8-годинну зміну вони пошиють сотні футболок та майок, які стануть у нагоді бійцям української армії або радуватимуть покупців в торгівельній мережі України та близького зарубіжжя.
В сусідніх цехах чоловіки працюють біля оглушливих автоматів. За ритмічним гучним постукуванням не чути жодного вголос сказаного слова. Це, мабуть, дуже втомливо, проводити в оточенні такого гамору цілий робочий день!
70% цих жінок і чоловіків мають вади слуху. Хтось – не чує від народження, хтось – внаслідок життєвих перипетій. З 1933 році Вінницький навчально-виробничий комбінат Українського товариства глухих навчає й надає роботу таким людям. Більше 50 років він був частиною УТОГ і трикотажною фабрикою на самофінансуванні. І зараз, у 2014 році, переважна більшість його працівників – члени УТОГ.
В штаті є два перекладачі, які вміють "говорити" мовою жестів. Якщо потрібно нагально щось повідомити, вони завжди під рукою. Але весь колектив працює настільки злагоджено, що для взаєморозуміння не потрібні звуки. Кожен здатен без проблем пояснити свою думку, оперуючи мінімумом знаків.
Володимир Миколайович Регурецький, директор трикотажної фабрики, проводить екскурсію лабіринтами цехів, сходів та переходів, які, до речі, потребують нагального ремонту. Для косметичного оновлення виробничих приміщень і технічного переоснащення необхідно біля 10 млн. грн., яких в сьогоднішніх наднапружених умовах далебі знайти.
Виробничий процес на вінницькій трикотажній фабриці – унікальний.
Це єдине виробництво повного циклу в даній галузі, яке досі збереглося на теренах України. "Повний цикл" означає технологічно-завершений процес, який починається з підготовки пряжі-сировини і закінчується готовим трикотажним виробом. На 4 дільницях щодень чути гул, деренчання, скрекіт – процес триває без упину, однак залежить від наявності замовлень. Якщо замовлення є – все працює, немає – мовчить.
Перший етап – підготовка пряжі.
Пряжу привозять в гігантських котушках – це бобіни висотою 40 см, діаметром 30 см. В бобінах - 100-відсоткова бавовна. До 2008 році вона надходила з Полтавщини, однак вітчизняний завод світову фінансову кризу не пережив. Тому нині фабрика користується бавовною з Узбекистану та Туреччини. Віскозне волокно, за потреби, поставляється з Білорусі (м. Могилів) та Болгарії.
Сировину слід підготувати для в’язання трикотажного полотна - стоншити, потовщити, парафінувати. Ця робота виконується на дільниці перемотки пряжі. Бобіни населяються на стержні, нитка заправляється через особливу систему напрямлячів. Коли верстат вмикається, вона протягується через спеціальні ножі, які надають їй потрібної товщини. Одночасно волокно треться об парафінове кільце, стаючи більш еластичним. Пряжа намотується на конусоподібні котушки і транспортується на в’язальну дільницю.
Другий етап – в’язальна дільниця.
В’язальна машина, в нутрощах котрої народжується трубчасте трикотажне полотно, - це круглов’язальне обладнання фірми MAYER (Німеччина). Машина, висотою 3 м й діаметром 2 м, нагадує циліндр. Навколо – дротяно-трубчата система з штирями, на які населяються котушки. Сьогодні, коли тчеться полотно для смугастих тільників, з одного боку "біжить" біля пряжа, з протилежного - синя.
Нитки заправляються в тонкі трубки і спрямовуються в середину в’язальної машини. Для керування нею достатньо однієї людини. Її завдання – слідкувати за якістю полотна, спиняти процес, якщо нитка обірветься.
Володимир Миколайович розповідає, що обладнання – досить нове, придбане у 2002 році завдяки Центральному управлінню УТОГ в м. Київ. Він пояснює систему співпраці між комбінатом, котрий нині є приватним підприємством, та київським управлінням:
- Зараз УТОГ – це недержавна організація, як і наше підприємство. Але фахівці з Києва нас підтримують юридично, допомагають з розробкою фінансових програм, бізнес-планів для технічного переоснащення. Також вони контактують з Кабміном й депутатами, допомагаючи нам отримувати замовлення від Збройних Сил України та СБУ, допомагають з отриманням житла.
Неподалік від працюючого устаткування – кілька десятків старих верстатів для в’язання віскозних трикотажних полотен. Вони потребують модернізації, тому нині вимкнені.
Є один "ветеран", який досі трудиться – інтерлочна в’язальна машина. На ній виробляється круглов’язане полотно для напульсників, горловин, манжетів, напівфабрикат для пошиття спортивних штанів. Ці елементи – обов’язкові складові частини багатьох трикотажних виробів. Якби комбінат їх не виробляв, не було б можливості працювати в режимі замкнутого циклу.
В спеціальній кімнатці неподалік від в’язального цеху працюють контролери якості. Вони проглядають кожен квадратний сантиметр полотна на спеціальному верстаті – так званому бракувальному обладнанні. Якщо бачать ділянки з недоліками – негайно повідомляють оператору-в’язальнику, аби він вніс корективи у налаштування устаткування.
Третій етап – фарбування, сушка.
Військовий тільник чи спортивні однотонні штани шиються з трикотажного полотна, яке від народження має певний колір, бо тчеться з ниток білих, синіх, оливкових. Жіночі футболки, куртки, халати, махрові полотенця вимагають більш веселих відтінків. Отож тканина з в’язального цеху надходить на дільницю фарбування. Рожевий, помаранчевий, червоний, жовтий, яскраво-синій, трав’янисто-зелений, блакитний, фіолетовий – саме тут полотну дарують всі кольори веселки.
В цеху стоїть старе обладнання – воно гримить і деренчить, поширює навколо їдкі пахощі і спекотні випари. На підлозі – вологі плями. Вікна тут завжди відчинені, тому струмені повітря з вулиці забезпечують природну вентиляцію. Навколо порається оператор фарбувальної машини. Обладнання, віддане йому в опіку, виконує відразу 4 операції!
Важкі рулони завантажуються в фарбувальну машину і оздоблюються. Процес триває від 4 до 6 годин і вимагає постійного контролю оператора. Коли тканина готова, її виймають і поміщають в бочкоподібну стареньку центрифугу – для віджимання. Господині знають, що віджим – не гарантія сухості, за тим йде наступний етап – сушка.
Сушильний верстат – справжній велет, який аж пашить від жару. В нього завантажується трикотажне полотно, ще вологе після фарбування. Воно протягується через систему пресів, обдувається гарячим сухим повітрям. На виході з верстату - змотується в рулони, повністю готові для переродження у кокетливі жіночі футболки. Після сушіння певний час витрачається для охолодження.
Четвертий етап – розкрій та пошиття виробів.
Впродовж 24 годин на підготовчій дільниці відбувається "усадка" тканини до потрібних лінійних розмірів. Є набір стандартів, яким повинен відповідати рулон трубчатої трикотажної тканини – ширина 90 см, діаметр 50 см. За добу полотно, розпашіле після фарбування та сушки, набуває цих характеристик і надходить до рук розкрійниць та швачок на розкрійно-швейній дільниці.
В розкрійно-швейному цеху робота триває спокійно, тихо, без метушні. Хтось з жінок мовчки вирізає деталі крою, хтось трудиться за швейною машинкою, хтось працює з паровою праскою. Кожний виріб, створений ними, розроблено колективом фабричних модельєрів-дизайнерів. Кофтини-гольфи, футболки-поло, футболки з горловиною човником, майки, халати, кальсони та фуфайки – одяг для жінок і чоловіків, різних розмірів та призначення, якісний та екологічний.
На основі дизайнерських викрійок створено набір лекал. Лекала, тобто шаблони частин одягу, - з дуже цупкого картону. Вони використовуються для ручного крою дрібних деталей та для крою великих деталей на електричних розкрійних машинах з Німеччини.
Звичайно, на великому виробництві не будуть вовтузитись, окремо вирізаючи деталі для кожної футболки чи майки. Тому їх вирізають партіями. Спершу на столі, довжиною біля 5 метрів, викладається трикотажне полотно. Штанга, на якій закріплено рулон тканини, рухається вздовж столу туди і назад. Рулон розмотується і поступово вибудовується настил, висотою 13-15 см. На цей настил кладеться картонне лекало, яке обводиться гострими ножами кроїльного верстату. Так за один прийом отримується багато деталей одного розміру.
Партія деталей потрапляє до рук комплектувальниць, які компонують набір усіх складових частин того чи іншого виробу. Далі за роботу беруться швачки. Вони працюють на японському обладнанні фірми JUKI, яке дозволяє шити якісно і продуктивно. До повної готовності вироби доводять на гладильному столі, де робітниці орудують розжареними прасками. Колектив швейного цеху працює злагоджено, тому дуже швидко на спеціальних поличках виростає стос готових виробів.
Сьогоднішнє завдання закрійниць та швачок – білосніжні футболки з логотипом "Coca-cola". Їх замовили великою партією, пояснює Володимир Регурецький, мабуть, для майбутньої рекламної акції. Є також смугасті тільники для армійців. Маркетингова політика трикотажної фабрики така:
- Ми працюємо з великими партіями, які замовляє держава чи великі торгівельні мережі. Наприклад, усі бачили на продавцях "Фуршет", "Сільпо" фірмові футболки-поло, флісові куртки – то наша робота! Але із задоволенням виконаємо замовлення для малого та середнього бізнесу. Якщо потрібно 10 уніформ для ФОП – без проблем. Фабрика зареєстрована як підприємство, що не є платником ПДВ, це здешевлює нашу продукцію. Виробнича потужність швейної дільниці – 1 млн. виробів на рік!
Через недосконале українське законодавство трикотажна фабрика знаходиться нині в скрутному становищі, як, втім, й інші вітчизняні товаровиробники. Засилля так званого секонд-хенду, стоків майже знищило легку промисловість. Володимир Миколайович нагадує урядовцям:
- Наприклад, в Білорусі супермаркет, в якому немає білоруських товарів, штрафують! А ми змушені конкурувати не тільки з одягом "б/у", завезеним з Азії чи Європи. Ми конкуруємо ще й з футболками з Німеччини, які мають собівартість нижчу, ніж у нас. Через магазинні "накрутки", які є наслідком суперечностей і недопрацювань у законах, наші вироби дорожчають!
Впродовж 80 років свого існування навчально-виробничий комбінат був призначений для навчання та працевлаштування людей з вадами слуху:
- Глухі працюють так само, які й інші співробітники. Кожен старається працювати якнайкраще, головне – якісно і професійно. Заробітна плата нараховується залежно від виробітку. В першу чергу на роботу ми й тепер приймаємо членів асоціації УТОГ. Але візьмемо й інших – громадян без вад слуху або інвалідів з фізичними порушеннями. Якщо вони мають бажання і здатність вчитися і працювати, то ласкаво просимо!
З літа 2014 на трикотажній фабриці випускається новинка – "Патріотичний тільник" (тобто "тільняшка" з довгими рукавами) та "Майка патріота" в блакитно-жовту смужку. Можливо, на часі змінити біло-синій одяг моряків, запроваджений в імперській Росії, на кольори українського прапора. Можливо, ініціативу трикотажників підтримають вітчизняні споживачі, купуючи "патріотичні тільники".
Вбравшись в блакитно-жовті барви, вони продемонструють світу, що прагнуть вільного та успішного життя для себе і прийдешніх поколінь.