З зони АТО боєць спецбатальйону "Вінниця" повернувся з чотирилапим Каратом, якого господарі покинули напризволяще, тікаючи до Росії

Майже кожний боєць, який побував в зоні проведення антитерористичної операції на східному рубежі, щось привозить собі на згадку. Переважно це гільзи або уламки військової техніки з запеклих боїв, або фотокартки побратимів, які віддали життя за майбутнє незалежної країни, або листи та малюнки дітей з вірою у перемогу. Боєць спецбатальйону «Вінниця» Андрій Бланар повернувся додому з товаришем, який на мирній Вінниччині став членом родини – псом Каратом.

Рядовий міліції Андрій Бланар служити в батальйон патрульної служби міліції особливого призначення «Вінниця» прийшов в травні цього року. Пройшовши підготовку з майстерності володіння зброєю та тактики ведення бойових дій, 22-річний міліціонер поїхав на схід країни боронити її від ворога. З чотирьох місяців своєї служби у «Вінниці» більше двох Андрій провів у Луганській області в місті Попасна. З перших днів молодий міліціонер зі своїми колегами-товаришами опинився під обстрілами ворога. У складі групи швидкого реагування він ніс службу на блокпостах, здійснював охорону громадського порядку.

- Після чергового обстрілу, коли ми вийшли на патрулювання міста, шукали поранених та підозрілих, агресивно налаштованих осіб, я побачив худого наляканого стаффордширського тер’єра. Він весь час скавчав та розгублено бігав вулицею, намагаючись кудись сховатися, – так згадує свою першу зустріч з Каратом Андрій Бланар. – Заговоривши з твариною, вона підійшла та притулилась до мене. Хлопцям, які були зі мною в патрулі, я одразу сказав, що пса забираю на базу та згодом спробую знайти його господарів. Спочатку товариші намагалися відговорити мене від цього, оскільки собака бійцівської породи і невідомо, що від нього можна очікувати, але це мене не зупинило. Як поводитися з цією твариною я знав, адже в мене був такий самий пес. Три роки тому він помер від старості. Перед від’їздом на Схід я попередив батьків – коли повернусь знову візьму цуценя стаффордширського тер’єра.

Кілька днів Андрій з товаришами по службі намагалися знайти господарів собаки, але знайшли лише їхніх сусідів. Вони розповіли, що через військові дії господарі виїхали до Росії, а собаку покинули напризволяще. Сказали, що звати пса Карат і йому трошки більше року. Господар його тримав для участі у собачих боях, про що свідчать кілька шрамів від укусів. Дізнавшись про це, Андрій вирішив залишити Карата, і забрати його з собою на Вінниччину. «Собаку я тут не залишу, він повернеться додому зі мною, якщо хтось проти такого пасажира у автобусі я піду з ним пішки», - заявив бійцям Андрій. Так рота поповнилась ще одним «бійцем», який дуже швидко став улюбленцем усіх товаришів по службі. Не дивлячись на бійцівську породу, він виявився дуже добрим та лагідним. Карат оселився в окремій кімнаті, де дислокувався спецбатальйон.

- На патрулювання я його ніколи не брав, боявся, що з ним може щось статись – чи вб’ють, чи на міні підірветься. Якщо чесно, за нього більш переживав, ніж за себе. Під час обстрілів ховався у окопі разом з Каратом. Він усе розумів і слухався. Годував тим, що й сам їв. За місяць спільного проживання ми дуже прив’язалися один до одного. Впевнений, мене він ніколи не зрадить. Довіряю йому стовідсотково, - розповідає Андрій.

Повернувшись додому, до рідного села Кукули Піщанського району, за два дні Андрій збудував своєму чотирилапому переселенцю вольєр, зробив нову буду. Полюбили Карата і батьки бійця. Якщо Андрію доведеться повернутися на Схід, вони піклуватимуться про усиновленого улюбленця.

- За Карата я спокійний, він у безпеці, хоча досі лякається і починає ховатися, коли чує звуки схожі на постріл. – каже Андрій Бланар. - Спокою мені зараз не дають думки про хлопців, які знаходяться в зоні бойових дій. Що там відбувається, словами не передати. Тут і там – зовсім різні життя. Як можна передати словами відчуття, що будь-якої миті ти можеш загинути.