Виконавчий директор Благодійного фонду "Подільська громада" про патріотизм бійців, як волонтери збирають гроші і закуповують допомогу, а також про недовірливість місцевих на Сході
Благодійний фонд "Подільська громада" зібрав майже 800 тисяч гривень допомоги для наших бійців, які зараз на Сході України боронять державу від агресора. Поряд з грішми є ще продукти харчування, одяг і амуніція, медикаменти і медична техніка, інші необхідні речі (від батарейок до автомобілів і тепловізорів). Виконавчий директор БФ "Подільська громада" Андрій Дручинський каже, що загалом на сьогодні вони передали нашим бійцям допомоги більш ніж на три мільйони гривень - в рамках спільної програми «Підтримка української армії», яку розпочали БФ «Подільська громада» разом з Вінницькою міською радою. І збір триває. Важливо, що у Фонді збирали і збирають інформацію про необхідну допомогу винятково від самих бійців. Це для того, аби не передавати будь-що, тільки б передати, допомога має бути потрібною і корисною.
-Андрію, знаю, що ви кожен тиждень чи два тижні везете вантажі на передову. Де були останнім разом, що передавали?
- Останній раз були біля донецького аеропорту, їздили у дніпропетровську 93-ю механізовану бригаду. У її складі є кілька вінничан: медик Андрій Грачов, Віктор, його позивний "Зіка", Микола з Глухівець, танкіст. Ми туди завезли автомобіль "Опель-Фронтера". Це те авто, яке ми раніше передали нашим мінометникам. Але після того, як їх обстріляли, і дуже багато, на жаль, хлопців загинули… їх підрозділ вивели на доукомплектування. Разом з ними вивели і залишки техніки, в тому числі і цей автомобіль. І мені дуже приємно, що хлопці не "зажали" це авто, не сховали на потім, а сказали: беріть, хай іншим послужить, бо ті гроші, які передають люди, мають бути використані на 100%. Ми цей "Опель" підремонтували і доправили назад на фронт. Разом з ним передали ковбаси, медикаменти, інші речі.
- Біля донецького аеропорту ви вже були після того, як наші бійці звідти відійшли?
- Так. Загалом були там двічі. Перший раз - 13 січня, коли бойовики і сепаратисти почали шалено обстрілювати аеропорт, тоді забирали звідти пораненого вінничанина. Потім були там 27 січня. Коли 13 січня забирали пораненого… Ще о шостій ранку дзвонили, говорили з хлопцями, все було наче нормально. А коли о восьмій годині доїхали до місця, то, на жаль, одного з наших бійців уже не було, він загинув, ще один був сильно покалічений. Зараз він без пальців лежить у київському шпиталі. Це хлопець з Києва. Він якось у листопаді попросив гітару, казав: може, десь по вечорах буде можливість заграти пісень. Я тоді відвіз йому свою гітару, бо іншої не було де взяти. У грудні привіз їм ще одну. Тоді Андрій обіцяв: коли повернусь з війни, то ми у Вінниці ще обов\'язково заграємо. А тут… каже: вже не зіграю, бо пальці пообривало… Але на щастя, він живий залишився. І ми обов\'язково з ним заграємо, у дві руки.
- Який настрій був у наших бійців після того, як довелось залишити аеропорт?
- Патріотичний. І ти відчуваєш це. Вони не пішли з аеропорту, там уже не було де ховатися. Знаєте, багато розказується усяких історій… Але, на мій погляд, є такий момент: з нашого боку немає якісного злагодженого управління, не працюють так, як потрібно, певні підрозділи, наприклад, розвідка. Таке враження, що ті, хто керують тими процесами, не зовсім вміють і не зовсім знають, як це робити. Дуже шкода, що зараз на фронті почасти відбувається так, як і в Другій світовій чи Великій Вітчизняній - коли противника "давили" живою силою, кількістю людей. Чомусь немає усвідомлення і реальних дій, що перш за все потрібно зберегти людське життя. Тому і постає питання про безглузді рішення командирів. Звісно, хотілось би, щоб забезпечення нашого війська з боку держави було кращим. Щоб зброя перевірялася. Боюся, щоб у солдат не увірвався терпець. Але хлопці тримаються. Витягують на патріотизмі. У нас є "підшефні" - батько і син. Спершу мобілізували 25-річного сина, після цього батько пішов і записався добровольцем. Тепер воюють в одних військах, разом, батько і син.
- Куди ще, крім Пісків, возили допомогу?
- У Щастя. Також коли наші бійці утримували луганський аеропорт, передавали їм туди допомогу. У район Волновахи, коли там стояли на блокпостах вінницькі нацгвардійці з частини 3008. Передавали вантажі і на наш 9-тий батальйон. У мене особисто було до 10 виїздів. Здається, що ми ледь не одні з перших почали їздити до інших військових формувань, крім суто вінницьких. У травні-червні чи не усі намагались опікуватись 9-им батальйоном, бо вони наші. А ми тоді почали возити допомогу також в інші бригади і частини, де є вінничани. Звісно, ніхто не ховав і не ховає ті передачі, одразу діляться з побратимами. Але ж сама ситуація: цьому допомагають, бо він вінницький, а іншим? От і ЗІЛ "Зомбік" (так жартома назвали вантажівку. - Авт.) ми тоді загнали нашим мінометникам з Першої окремої танкової бригади, де також служать вінничани. Разом із "Зомбіком" привезли теплі речі, овочі, дитячі обереги. У луганський шпиталь, коли вони стояли у Перемозі, возили речі і сигарети. Лікарі тоді просили одяг для солдат, бо не було у що переодягнути після операції. Тоді також попросили рентгенпроявочний апарат, ми передали. Загалом, намагаємося купували чи збирати допомогу під конкретне замовлення. От хлопці просять ще одну машину.
.jpg)
- А де ви ті машини берете?
- Хлопці скидаються грішми.
- Хлопці - це хто?
- (Андрій сміється. - Авт.) Це керівники підприємств, у тому числі і комунальних, бізнесмени, наші місцеві депутати і просто вінничани без великих посад. Не буду називати пофамільно, бо їх дуже багато. Прізвища і підприємства можна побачити у нас на сайті.
-А як взагалі інформація передається? Дзвонять, приходять у фонд?
-По-різному. Були такі випадки, що бійці з фронту дзвонять у Вінницю родичам, кажуть: у вас є фонд "Подільська громада", вони до наших їздять, передайте через них передачу. От днями з Немирова передали передачу для нашого хлопця з Ковалівки, танкіста. Кажуть: знаємо, що ви в той бік їздите. Тобто об\'єднуються люди, об\'єднуються зусилля, і це дуже добре. Часто приходять люди, кажуть: ми знаємо, що ви збираєте допомогу, і нам подобається, що у вас на сайті є звіт про зібрані і використані кошти. Ми максимально прозоро звітуємо: які кошти прийшли, куди і скільки витрачено.
- Коли Міноборони почало збирати гроші на підтримку АТО, люди кинулись і телефонувати, і гроші перераховували. І досі допомога збирається, але таке враження, що усе наче у бездонну прірву. Як воно: в черговий раз приходити і просити? Люди не втомилися допомагати і давати гроші?
- Не втомлюються. Але в тому випадку, коли бачать, що їх допомога точно доїхала туди, куди треба. Чому виникла апатія чи втрата оптимізму, коли перерахували на міністерство? Тому що знали, що гроші переказали ще, приміром, у квітні-травні, а у серпні-вересні ці гроші ще лежать на рахунках і за них нічого не куплено. Хочеться, щоб кошти, які ти передав, максимально швидко дійшли до бійців. Щодо того, втомилися чи не втомилися... Втомилися. Але кожен з нас розуміє: якщо не спинити цю агресію там, то через деякий час це саме, що на Сході, може прийти сюди. Тому як би не було тяжко і скрутно, треба допомагати. Звичайно, історія розставить свої крапки над "і". Шкода, що у цьому горнилі страждають мирні люди, гинуть бійці, діти залишаються сиротами…
- З усіх місць, де ви були, що найбільше запам\'яталось?
- Коли ми їхали по Луганській області, звернув увагу на те, що там села не такі як у нас… Хатки якісь неприбрані, видно, що немає того господарювання, яке у нас. Є, звісно, і гарні села, але дуже багато сіл наче з Совєтського Союзу, коли все навколо "колхозное", все навколо моє. Коли були у Щасті, чекали хлопців, відкрили багажник і перекладали речі. Підходять дві жінки: "А что это вы привезли? Может, нам что-то продадите". Відповідаю: це допомога нашим бійцям. Виймаю три ящика печива, кажу: хай буде діткам. "То скільки ми вам винні?" - запитують жіночки. Відповідаю: "Та нічого не винні, на здоров\'я". А вони так недовірливо на мене диввляться, не розуміють, що це може бути так. Чи то вони не звикли, що люди можуть просто от так допомогти. Чи вони просто не вірять у добро, що хтось може його робити через якийсь патріотизм, через любов до Батьківщини, через відчуття відповідальності.
- Із допомоги, яку возите, якій найбільше радіють бійці?
- Завжди радіють, коли привозимо яблука і якісь солодощі. Як мені сказали жартома, за снікерса наш комбат готовий танк продати.
- Психологи говорять, що дуже важливо, аби бійцям казали "Дякую"...
- Якось хлопці мені сказали, що порівнюють волонтерів з учасниками бойових дій, наче вони такі ж самі солдати, але ті, які займаються забезпеченням. Ця волонтерська підтримка дуже важлива. Ось нашим вінницьким бійцям була потрібна метеостанція, яка б допомогла у більш точному наведенні вогню, бо інколи відстань між позиціями буває і до 100 метрів… Знайшли і завезли їм таку метеостанцію. Щодо дякую, то і волонтерам такі слова приємно чути. Якось ми везли під Волноваху техніку спільно з волонтерами з "Народного тилу". Ми уже там були, і бійці нас чекали знову, а волонтер з "Народного тилу" у тому районі був уперше. Приїжджаємо, а бійці обід пригодувати, картоплі насмажили, нас запрошують до столу. Волонтер з "Народного тилу" каже: у мене вже більше 20 виїздів, і це вперше таке бачу, що волонтера запрошують і годують. Дуже розчулило це його, каже: все, беру під свою опіку!
-Андрію, знаю, що поряд з допомогою для АТО, "Подільська громада" взялась допомагати і донецькому університету, який переїхав у Вінницю. У чому буде ця допомога?
- Це спільна програма ГО "Опори", фонду "Подільська громада" за підтримки українсько-канадської фундації і фонду Джеймса Темертея. До речі, Костянтин (Джеймс) Темертей - виходець із Донецька. Під час Другої світової війни разом із батьками був депортований до Німеччини. На сьогодні Темертей є одним із найбільших українських меценатів. Допомога ДонНУ буде направлена на підтримку викладацького складу університету, тих патріотів, які все ж таки вимушені були покинути Донецьк і не підкорилися вимогам і пропозиціям сепаратистів. Ми звернулись до донорів із проханням підтримати таких викладачів. Упродовж трьох місяців їм буде виплачуватись матеріальна допомога. Сьогодні ми уже провели анкетування, зібрали інформацію про те, хто найбільш її потребує. Це близько 130 викладачів, які будуть отримувати в межах трьох тисяч гривень допомогу.
Знаєте, коли засновувався благодійний фонд "Подільська громада", то своєю метою ми бачили виховання у людей потреби допомагати тим, хто цього потребує, щоб благодійність не була спонтанною, а стала звичним явищем. Сьогодні ми усією країною вимушені протистояти агресії і війні. Ясно, що ми не можемо багато чого зробити і зібрати, що є організації набагато більші за нашу. Але мені подобається, що люди об\'єднуються навколо спільної мети і кожен робить свій внесок, незважаючи на те, великий він чи малий. Фонд "Подільська громада" ніколи не хотів лідерства. Я завжди казав і просив це вказувати журналістів: що це не фонд "Подільська громада" зібрав допомогу, це роблять вінничани.
Усі, хто може і хоче допомогти нашим бійцям, можуть звертатися за додатковою інформацією до представників БФ "Подільська громада" за телефоном (0432) 67-20-96. На сайті фонду також вказаний перелік першочергової допомоги для бійців АТО.
РЕКВІЗИТИ ДЛЯ ПЕРЕРАХУНКУ ДОПОМОГИ
Благодійна організація "Благодійний фонд "Подільська громада"
р/р 2600303188653 у відділенні № 220/01 AБ "Укргазбанк"
МФО 320478, код ЄДРПОУ 35904183
Призначення платежу: "Безповоротна благодійна допомога в рамках БП "Підтримка Української армії"
Адреса БФ "Подільська громада": м.Вінниця, вул. П.Осипенко,4, тел. (0432) 67-20-96, е-mail: [email protected]
www.gromada.vn.ua