Дружина Катя з маленькою донечкою розшукує чоловіка і живе в аварійному будинку
Вінничанка Катерина Зулінська з 8-місячнею донечкою вже більше місяця поспіль розшукує свого чоловіка - кіборга, який зник безвісти в районі Донецького аеропорту. Молодший сержант Сергій Зулінський з 90-го батальйону 95 аеромобільної бригади поїхав у військову частину в м.Житомирі ще в серпні. Маленькій донечці Златі на той момент було лише два місяці. Але з військкомату Сергію принесли повістку. Катя пригадує, що у військкоматі тоді переконували Сергія: мовляв, у зону бойових дій він не поїде, пройде лише військову підготовку або ж наглядатиме за громадським порядком у Вінниці.
Вирушивши в зону АТО, боєць щодня телефонував дружині і просив не хвилюватися за нього. Відпускати додому чоловіка командир не хотів - у частині були потрібні бійці-патріоти з лідерськими якостями.
- В АТО Сергій перебував спочатку в селі Костянтинівка. Звідти його бригаду перекинули на Піски, там мій чоловік був до 20 грудня. Звідти відпустили на ротацію, тому на Новий рік вся родина була разом. Перед тим я їздила до нього в частину, бо думала, що додому не відпустять, - розповідає Катя.
- Поїхав назад 16 січня. Одразу ж його частину перекинули під Донецьк. Тут і почалися труднощі - не було генераторів, електроенергії, ніде було зарядити телефон. Ми спілкувалися в цей час небагато. Сергій вечорами дзвонив, щоб сказати, що з ним все гаразд, що живий і здоровий. Але 19 січня він подзвонив і сказав, що виїжджає. На моє запитання "Куди?" відповів, що по телефону цього сказати не може. Я запитала: туди, куди я думаю? Мала на увазі Донецький аеропорт. Він пояснив, що так. Ще розповів, що виїжджають хлопці туди без речей. У Сергія з собою навіть зарядки до телефону не було, тому він його вимкнув.
Наступного дня після останнього дзвінка жінці було неспокійно. Передчуваючи небезпеку, Катя вирішила набрати Сергія. Каже, дуже здивувалася, коли у слухавці відразу почула гудки.
- Я думала, що телефон був вимкнений, тому мені стало дивно: чому телефон Сергій увімкнув, а мені не дзвонить. Раптом у трубці почула російською: "Он больше не вернется", - згадує дружина кіборга.
- Після цього я вже не могла додзвонитися - телефон вимкнули. Подзвонила у штаб, але там про мого чоловіка ніхто нічого не знав. Сказали лише, що зв\'язок з хлопцями в аеропорту обірвався - у всіх телефони не відповідають.
Катерині у штабі пообіцяли, що передзвонять. Але дзвінка жінка так і не дочекалась. Тому наступного дня ще раз набрала штабний номер.
- Вибач, я нічого не знаю, він або 200-й, або в полоні, - переповідає слова штабного працівника Катерина. - Після цього я почала розшукувати Сергія сама. Почала шукати військових з його частини, волонтерів, дзвонила й у СБУ, і у міжвідомчий центр. Мама Сергія навіть аналіз на ДНК здавала, але ніде нічого не знали.
Передивившись масу відеозаписів з полоненими бійцями, у вічі дружині Сергія Зулінського кинувся прапор, який її чоловік завжди мав при собі. З ним він навіть приїздив додому на новорічні свята. На відео Катя також бачила й полонених, але Сергія між ними не було.
Згодом жінка згадала, що у чоловіка був ще один телефон, яким він майже не користувався. Довго шукала номер, а коли знайшла, то відразу набрала номер. Знову ж почула гудки і незнайомий голос. Говорив з Катею ДНРівець, представився Давидом. Сказав, що знайшов на аеродромі старенький телефон, sim-картку з нього забрав собі. Розповів, що на аеродромі біля розбитої машини було восьмеро кіборгів. Шестеро були загиблими, а двоє вціліли, тож їх і взяли у полон. Один був поранений, сказав Давид, тому ДНРівці несли його на ношах. Незнайомець пообіцяв Каті передзвонити наступного дня.
- Мені справді передзвонили, але я говорила вже з іншим ДНРівцем, мене почали ображати й обзивати, погрожували, що скоро будуть не тільки на Сході, а й у нас у Вінниці, - згадує дружина Сергія. - Казали, що українські військові вбивають дітей і жінок. Мені навіть не дали нічого сказати й кинули слухавку.
Після цього Катя не наважилася передзвонювати знову. Але продовжувала шукати чоловіка. Зверталася і до військових із Сергієвої бригади. Там спочатку пояснили - чоловік у полоні, але у списках полонених рідні не знайшли прізвища Сергія.
Зараз родина Сергія Зулінського все ще шукає свого чоловіка, батька і сина. Допомагає сім\'ї морально і матеріально громадська ініціатива "Комбат", яка займається пошуками полонених кіборгів. Громадські активісти вселили віру і надію на краще, щодня телефонують і підтримують, каже дружина бійця. Катя у руках постійно тримає телефон. Каже: а раптом Сергій подзвонить.
Залишена сам на сам з проблемами, жінка не може самотужки розв’язати побутові проблеми, які звалились на її жіночі плечі. Будинок, у якому живе Катя із 8-місячною донечкою, - аварійний. Одружившись, молоді люди переїхали від батьків у найняту квартиру. Потім мати Катерини вирішила продати свою 1-кімнатну квартиру, щоб купити житло молодятам. Грошей вистачило на трикімнатний будинок на краю Тяжилова. У планах молодої сім\'ї був ремонт і турбота про маленьку донечку. Усі задуми змінилися, коли Сергій поїхав у АТО.
- Влітку почали робити ремонт, але Сергія забрали, тому одну кімнату допомогли відремонтувати друзі, а частина хати відвалюється, - розповідає жінка.
Зараз у помешканні падає стеля і відходять стіни.
У департаменті соціальної політики облдержадміністрації сім\'ї Зулінських пообіцяли допомогу, але яку і коли її чекати - не кажуть. Раніше сім\'ю утримував чоловік.
Катя постійно перебуває поруч з маленькою Златою і часто заглядає у комп\'ютер. Спілкується он-лайн з волонтерами і військовими. І вірить, що її Сергій обов\'язково знайдеться і повернеться додому.