«Або українці закачають рукава і почнуть працювати, або будемо й далі тішитися своїм болотом!» З нагоди Дня Європи лідер гурту «ТІК» розказав, які плюси і мінуси вбачає у європейських цінностях, чого в погоні за європейськістю варто остерігатися українцям і що ми самі можемо ставити в приклад країнам ЄС.
Коли Віктор Янукович у 2013 році не підписав асоціацію з ЄС, лідер гурту «ТІК» був одним з перших, хто вийшов на Євромайдан ще задовго до подальших буремних подій. Як громадянин, Віктор Бронюк давно зробив власний вибір щодо того, якою хоче бачити Україну.
З гастролями і у приватних мандрівках музикант побував у більшості країн Європи, на власні очі бачив всі плюси і мінуси європейських міст. А коли позаминулого року повертався з чергової подорожі, вперше в житті не відчув шокуючого контрасту, приїхавши в Україну. Переконаний: країна на правильному шляху, але, переймаючи європейські цінності, нам варто потурбуватися про збереження власної самобутності.
- Вікторе, ви давно виступаєте за європейський шлях розвитку України. Як відчуваєте, позитивні зрушення вже почались?
- Звісно! Наочний доказ - як змінилося за останні роки моє рідне місто Вінниця. Згадую, коли вінницьким мером став Володимир Гройсман і запропонував мені працювати в команді, з колегами по міській раді ми довго думали, який девіз дати Вінниці, що буде уособлювати план розвитку міста. Взяли концепцію: «Вінниця - європейське місто!» - хоча зараз розумію, що самі тоді до кінця не усвідомлювали, що маємо на увазі. Адже насправді тоді між Вінницею і Європою була величезна прірва. Навіть коли їхали на гастролі у Київ або Львів, відчувалось, що приїхали з провінції. Але все швидко змінилось. Позаминулого року я за тиждень проїхав сім країн Європи, включаючи потужні, великі міста. І дуже здивувався, коли повернувся у Вінницю і не відчув дискомфорту. Це було вперше у моєму житті! Зараз зміни видно по самих громадянах. Пригадую, коли ми робили перші масштабні Дні міста й інші загальноміські акції, після свят вивозили по 2-3 автомобілі пляшок. Зараз же на вулицях украй рідко можна побачити п’яних людей. Всі зрозуміли, що свято їм ніхто не організує, якщо самі за це не візьмуться. Власне, тому святкування Дня Європи є своєрідною родзинкою Вінниці, коли люди об’єднуються, цілими сім’ями відвідують виставки і карнавали. Громада максимально активізувалась. Штучно насадити це людям не вдається, можна намагатися вбивати в голови, але все змінюється лише, коли приходить розуміння. Сьогодні я радію, що наша ідея спрацювала, нині Вінниця дійсно є в числі перших міст України, які по-справжньому європейські. У місті нормальні дороги, гарне освітлення, нормальний громадський транспорт, який працює так, як в цивілізованій Європі.
- А як щодо інших міст України? Їх можна назвати європейськими?
- Я не мислю такими категоріями, бо немає чіткого шаблону, що є європейським, а що - ні. В самій Європі є речі кращі, ніж у нас, а є й навпаки - гірші. Європейська система цінностей теж має свої негативні сторони і про це не варто забувати. Наприклад, мене дуже сильно непокоїть питання сексуальних меншин. Вони це називають толерантністю, але ці явища у них стали занадто показовими, все переросло у зовсім іншу фазу й іпостась, навіть вийшло на перший план, чого, як на мене, не мало би бути. Все-таки є основи етики й моралі. Ми - країна, яка має свою культуру, свою духовність, які, в першу чергу, треба зберігати. Суть Європейського Союзу також передбачає ліквідацію самоідентифікації тих чи інших народів та націй. Це вже переживають такі країни, як Польща та Болгарія. Але в нас вже був один Союз. І в гонитві за новим, тими європейськими стандартами, важливо не втратити себе, ставши безликою етнічною спільнотою, яка не має чітко вираженого обличчя. Цей підступ дуже важливо обійти! Бо така тенденція вже зараз спостерігається і ріже око. Нам треба будувати свою власну Європу на дотичних моментах, брати їх позитив, але й не забувати, що самі маємо багато хорошого.
- Що варто переймати у європейських країн?
- Найперше - це безумовне верховенство закону і права для всіх. Звісно, деколи і в Європі зустрічається корупція та інші ганебні явища - це така хвороба влади, хвороба суспільства, від якої ніде не дінешся. Але, як би там не було, в них все одно є потужний інститут права і закони працюють. Ми ж у цьому плані далеко-далеко - в глухій норі. Якби сьогодні в Україні нарешті запрацював закон, ми б позбулися дуже багатьох негативних суспільних явищ… Ще один плюс Європи - це людина, її цінність, її право на свободу вибору, віросповідання, тощо. Тут нам теж треба підтягнутися. Хоча й зараз не можна сказати, що в Україні хтось когось гнобить, все-таки за ті 20 років свої позитивні надбання здобули і зараз стоїмо на порозі створення справжнього громадянського суспільства. Поки до кінця не вдалося вибудувати його, як хотілося б, але тенденції дуже похвальні. В Україні не прижилися ознаки тоталітаризму й авторитаризму влади і це вважаю дуже позитивним фактором. Взявши за основу демократичний напрямок розвитку, українці вчергове довели, що є європейцями за походженням. А нинішня ситуація лише підтвердила слова Кіплінга, який говорив, що Захід - це Захід, а Схід - це Схід, і разом їм ніколи не бути. Це правда, бо у людей різні способи виробництва і сприйняття світу. Українці завжди були носіями приватної власності, що деколи навіть ставало темою анекдотів: в мене є моя земля, а то ще на бурячки - і взагалі було б добре. Східні народи, і Росія в тому числі, інші. Вони звикли жити в умовах східної деспотії за принципом: «Все вокруг колхозное. Все вокруг мое». Коли немає відповідальності, а є цар. Хоч він і дурний, але цар сказав, то має так бути. Це й відрізняє українців і росіян, бо в нас генетично закладено прагнення до приватної власності і відповідальності за неї.
- Що, по-вашому, Україні варто робити, аби стати ближчою до Європи?
- Ми всі мріємо, щоб, як в казках, прийшов добрий дядько чи тітка з Європи чи Америки і побудували нам країну. Цього ніхто ніколи не зробить! Допоки ми своїми зусиллями не візьмемося і не побудуємо ту Україну - країну нашої мрії, якою б гордилися наші діти і ми самі. Нам треба переходити від теорії до практики, закачувати рукава і працювати. Адже все починається з маленьких справ. У цьому я неодноразово пересвідчувався по роботі нашого благодійного фонду «Подільська громада» у рамках благодійних програм розвитку дворового спорту і прибудинкових територій. Невеличкою громадою люди організовуються і вирішують облаштувати свій двір. Наш фонд, будучи своєрідним містком, вишукує якийсь ресурс, долучає комунальні служби, вибудовує комунікацію - і люди за підтримки інших своїми зусиллями роблять собі двір. Повірте мені, людина, яка власними руками створювала той дитячий майданчик, буде зовсім по-іншому до того відноситися, бо робила все сама. І коли вона побачить, що стоїть здоровий лобуряка і справляє нужду в пісочницю, де граються діти, людина вже осторонь не пройде. Саме з таких моментів починається відповідальність за процеси. Це яскравий приклад маленьких справ, як ми можемо будувати свою Європу у своїй Україні. Не треба одразу гнатися за великими цілями, а починати з малого - з себе. Якщо в нас буде прагнення до досконалості, реальна робота, то будуть зміни. А якщо будемо жити, як раніше, говорячи, що в нас прекрасне болото, у якому можна спокійно сидіти і квакати - то так все і залишиться.
- Яка з європейських країн вас особливо вразила під час відвідування? Яка може бути взірцем для наслідування?
- Ідеалу немає. Кожна країна, кожне місто - це окрема історія. Париж і Амстердам не можна порівнювати, точно як Варшаву, Будапешт чи Софію. Кожна країна має своє обличчя, свою історію, архітектуру, самобутність. Нам не потрібно вигадувати новий велосипед чи бездумно брати чужий. Треба переймати найкращий досвід інших і самим вдосконалювати його, враховуючи національні та індивідуальні особливості. Приказка правильно каже: що українцю добре, то німцю - смерть. Навіть при абсолютному копіюванні в нас все працювати інакше. Народ не може за день почати жити по-новому. Нам просто потрібно показувати можливості, приклади, як може бути краще, а для цього людям слід частіше виїздити і бачити інший світ. Я пам’ятаю, коли був на Луганщині, падали в очі хатки потьомкінського періоду, де немає парканів, а вікна повростали в землю. Але немає сенсу звинувачувати людей, що так жили. Вони з такою агресією сприймають «буржуїв з Європи», НАТО, бо нічого не бачили, не мають з чим порівняти власне життя. В Інтернеті можна зустріти багато вражень людей зі Східної України, які вперше приїжджали хоча б до Львова. В їх голові абсолютно все змінювалося, миттю зникали страхи, які їм все життя нав’язували. Бо вони власними очима бачили нормальних, привітних людей, які собі побудували прекрасне місто, у якому живуть. Тому я хочу, щоб ми все-таки рухалися в бік прекрасного. Поки що Європа - взірець того, до чого ми можемо дотягнути. Але я хочу, щоб ми жили набагато краще. Щоб пройшов час і, може сьогодні це смішно звучить, але, щоб усі казали: «От, подивіться, як в Україні! Люди змогли!» Я вірю, що ми зможемо!