Тиждень .ua: Нинішній адміністративний устрій багато в чому успадкував радянську систему. В чому, на вашу думку, його найбільша проблема?
Фактично у громад відібрали право приймати рішення. Скажімо, аби орендувати ставок, їм треба звертатися до Києва, просити дозволи, погодження. Це корупційна драбина, по якій треба збиратися вверх, лишаючи щось на кожній сходинці. А після домовленості в «Центрі» обласна комісія прийматиме рішення і затверджуватиме його. Або інша ситуація. Фермер хоче орендувати землю – йому треба звертатися на рівень області в декілька інстанцій і отримати безліч документів. Постає логічне питання: якщо у громад немає бюджету, водних і земельних ресурсів, тодічим вони керують? Виходить, що лише межами будівель.
Або інша проблема. Бюджети більшості сіл – це бюджети проїдання. Фактично всі повноваження – в районах. Райрада голосує, але розпоряджається грошима райадміністрація. Відповідно, виходить система двовладдя, де є вертикаль президентська, умовно управлінська, і є вертикаль місцевої влади.Тобто обираються люди, які мають реагувати на місці. Саме з них громади питають. Але проблема в тому, що ці обранці не володіють ресурсом, не мають повноважень. Тому їм не цікаво інвестувати в території, немає почуття господаря. Логічно, що ця ситуація неприпустима, її потрібно змінювати. Аби обрана людина була господарем території, щоб у неї було відчуття, що вона відповідає за селище і землю навколо нього.
Тиждень .ua: Для успішної адмінреформи варто змінювати територіальний поділ? Скажімо, переглядати межі областей…
Є наука, яка називається «Просторове планування». І вона передбачає економічний розвиток спільно з просторовим: ландшафтними і ресурсними можливостями. Від кількості спільних ресурсів можна планувати, яку галузь можна розвивати, наскільки розвиток перспективний. В Україні востаннє переглядали систему планування ,яка мала б відповідати європейській, багато років тому. За цей час багато речей змінилося. Скажімо, транспортні коридори. Залізниця стала менш актуальна, більшу роль почали відігравати автошляхи. Вздовж них активніше розвиваються місцеві громади. А чим далі від доріг – тим гірша ситуація. І територіальний поділнеобхідно переглянути з позицій нових центрів зростання. Скажімо, в тому ж АПК великі господарства не потребують великої кількості населення. За статистикою, на обробку 1 тис га земель потрібно 0,7 людини на рік. Варто було б переглянути адміністративний і територіальний устрій разом. Із вищезазначених позицій.Втім, з того, що ми бачимо в проекті Конституції і в думках експертів, у нас вирішили замість ресурсів і можливостей прив’язатися до соціальної складової: медичних та освітніх округів.
Тиждень .ua: Такий підхід обґрунтований?
Ні. Кожна велика реформа потребує великих коштів. В українців з’явилося міфічне уявлення, що реформи– наше все. Проте не всі розуміють, що реформице процес, який триває, скажімо, від трьох до восьми років. Вінміняє спосіб життя людини, економічні відносини, підготовку і кваліфікацію кадрів. Відтак це не лише людський потенціал і час, але й серйозні фінансові вливання. Без них важко робити реформи швидко. Якщопоєднати бідного з бідним, не давши їм фінансового стимулу, ми отримаємо трохи менше бідних громад по кількості, але не по ефективності. Потрібно, аби було розуміння, що адміністративна і територіальна реформа це не лише законодавчі рішення, але й економічні розрахунки.
Тиждень .ua: Як під час цих реформ уникнути проявів сепаратизму?
Тут відносно просто. Нинішній адміністративний устрій був однією з формальних причин проблем на Сході і в Криму. Сепаратисти кричали: «Нас не слышал Киев». Адмінреформа – це вирішення цієї проблеми. Фактично, пояснення, як самому відповідати за територію і не слухати Київ, Донецьк чи Луганськ.Почався процес. Є громади, які хочуть змінюватися. Люди, які відчують зміни – це і буде уникнення загрози сепаратизму. Громади порівнявши зрозуміють, хочуть вони спокою чи людей з автоматами. А якщо хтось в умовному регіоні спробує захопити владу – у нас є префекти з президентської вертикалі, яка внормовуватиме ситуацію. Не знаю поки, які глобальні загрози можуть існувати щодо неї, немає додаткового законодавчого поля, яке пояснить, як саме вони працюватимуть.
А Крим і Донбас треба переконувати децентралізацією. Треба переконувати людей, що у нас цікавіше, у нас розвиток, зміни. Громада – це місце, де комфортно жити і можна планувати майбутнє. Якщо ми створимо такі умови – не питання буде для цих регіонів, куди бігти. Буде питання, як саме це робити.
Тиждень.ua: Гаразд, в такому випадку існують страхи людей. Наприклад: «Ми об’єднаємося і втратимо лікарню/школу/дитсадок». Що з цим робити?
Радянська колгоспна система сформувала в людей враження «бригадного села». Це коли центр колгоспу розвивається, а все інше фінансується по залишковим принципом. Але в об’єднаній громаді, згідно законодавства, має бути представлена позиція кожного населеного пункту. Мова йде про старосту, який матиме повноваження члена виконавчого комітету, який прийматиме рішення щодо бюджету, програм, проектів тощо. Уявімо, що невелика громада в 1 тис людей приєднується до громади в 40 тис. Тоді представництво одного члена виконкому фактично мало що вирішує при голосуванні із 70 людьми, які представляють велику громаду. Водночас, якщо поєднуються невеликі громади – то вони рівноцінні, близькі по силі впливу і можна вибудувати баланс.
Загалом є три компонента страхів перед адмінреформою. Перший – це страх керівників громад, які бояться лишитись без роботи. Але будуть вибори, і люди за них або проголосують,або ні. Друге. Є колективний страх щодо послуг і сервісів, що стосуються життя всіх громадян. Школа, транспорт, охорона здоров’я. І тут держава має відповісти, як точно все буде функціонувати і виглядати за нового адмінустрою за допомогою нових законів. І третє. Недовіра до реформ як таких. Тут ситуацію можна змінити лише реальними змінами. .
Тиждень.ua: Повернімося до префектів. Скидається на те, що за допомогою цього інституту в Україні замість децентралізації відбувається централізація влади в руках президента.
Префекти не мають право підміняти собою самоврядування. Вони мають функцію контролю і право вето на рішення. Префекти не можуть генерувати рішення, яке буде проти думки громади. Може цей баланс з боку повноважень префектів і виглядає загрозливо і не зрозуміло, але це раціонально. Бо ми у надзвичайному стані. Може після того, як ситуація на Сході, в Криму врівноважиться, цей інститут і скасують.
Тиждень.ua: За часи незалежності в окремих регіонах сформувалися феодальні клани, які утримують місцеву владу. Адмінреформа здатна зруйнувати цю систему?
Це важко. Оскільки за часи СРСР більшість українців перетворили нарукопіднімачів. Не лише закон має знищувати систему кланів, але і люди на місцях. Інакше мало що вийде. Люди мають прямо говорити: я охороняю свою приватну власність, свій ліс, свій ставок тощо. Тільки так можна щось протиставити кланам. Ну й окрім цього, є ще одна загроза. Це агрохолдинги,які вважають, що мають право, створюючи економічні блага для держави, на особливу систему управління територією. Не сприяє розвитку сільських громад 0,7 особи на 1 тис га території. Але ж там людей значно більше.
Приходять сільські голови, активісти, просять гроші на дороги, школи. А для холдингів це зайві витрати. Відповідно, у майбутньому вони прийматимуть рішення, аби концентрувати наділи, які обробляють, сформувати політичний вплив на території. Ну із великими грошима пов’язаний криміналітет. На Вінниччині, скажімо, свого часу були так звані «молочні війни», коли заготівельники молока доходили навіть до фізичних розправ у розборках одне з одним. Так само і з орендарями земельних паїв. І лише громада здатна тут себе відстояти.
Тиждень.ua: В такому випадку чи зможуть зарадити префекти?
У них немає повноважень з управління ресурсами. Але, по ідеї, він може впливати на проблему з кланами і агрохолдингами. Хоча він не прийматиме рішення про надання земельних ділянок, він може говорити про неефективність земельного власника, невідповідність використання земельних ділянок до законодавства. І таким чином впливати на прийняття рішення громадами. Теоретично це можливо.
Тиждень.ua: Свого часу адмінреформа в Україні провалилася. Нині за неї намагаються взятися знову. Яка найбільша проблема, хто чинить спротив?
Нинішня кампанія з реформування складна. Люди мають значний ступінь інертності. І сільські голови, і депутати, і самі громадяни. Зрозуміло, що це складно психологічно. Це питання зони комфорту. Люди мають поганий, але спокій,низький, але сякий-такий статок. Є небажання влади низового рівня говорити про те, що змінюватимуть реформи. Звісно, не буває реформ, які одразу роблять всім добре. Наразі ми перед проблемою – як пояснити людям суть змін. Зрозуміло, що більша територія дає можливість зробити більш значимий проект. Це стосується речей, пов’язаних із транспортом, школами, охороною здоров’я.
Тиждень.ua: Скільки зараз громад вже почали об’єднання?
Насправді їх доволі багато. Єдине – вони на різних етапах. Є процеси, які треба пришвидшити. Церечі пов’язані з бюджетним процесом, з виборами. Після прийняття конституційних змін у серпні, сподіваюся, люди зрозуміють невідворотність реформи. Хто перший почне – тому буде простіше.
Тиждень.ua: Скільки всього є етапів? Взагалі, скільки часу займає об’єднання громад?
Всього етапів 20. Вся процедура, як кажуть окремі юристи, триває більше 300 днів. Експерти з Асоціації міст України говорять про 62 дні. Тут ситуація в чому. Термін обговорення проекту об’єднання може тривати 2 дні, а може 30. Час покаже. Якщо за 62 дні громади зможуть злитися, то це можна прийняти як норму. Боюся сказати за Україну в цілому, але у Вінницькій області процес почався у близько 20 громадах.
Біографічна довідка:
Олег Левченко, народився 1972 року, освіта вища. Громадську діяльність розпочав у Чернівцях. У 2003 році почав працювати у молодіжній організації «Громадська ініціатива» у м. Жмеринка. З 2004 – член організації «Опора». Донедавна - виконавчий директор ГО «Подільська агенція регіонального розвитку». Нині керівник Вінницького Офісу реформ Асоціації міст України.