Вінничанка Аліса Абрамова два роки викладала англійську мову у 18-й школі і майже позбулася дитячої мрії виступати на сцені. Втім, остання нагадала про себе раптовим запрошенням на кастинг до Дмитра Клімашенка. У своєму першому в житті інтерв’ю Аліса розповіла про відсутність шанувальників, зайву вагу та від кого приховує свою нову роботу.
Цілком очевидне запитання: як ти потрапила до колективу?
До гурту я потрапила в середині минулого року. Абсолютно неочікувано, адже одного вечора просто прийшло повідомлення у соцмережі від директора проектів продюсерского центру Дмитра Клімашенка. Його публічна сторінка була у мене у друзях. Мені пропонували приїхати на кастинг до Києва. Мовляв, Дмитро Михайлович зацікавився моїми фото і наполегливо пропонує побачитись. Я ж не вірила взагалі - ось так взяв і зацікавився, тобто дуже скептично поставилася до пропозиції. Але номер телефону про всяк випадок залишила. Після дзвінка я почала серйозно міркувати про поїздку, тим більш, що наступного дня у мене був вихідний. Тоді вирішила, якщо моя подруга погодиться мене супроводжувати – поїду. Все склалося, ми приїхали, зустрілися із продюсером, переговорили і вирішили спробувати співпрацю. Мені просто пощастило.
.jpg)
А вокальні дані? Чи вони не є обов’язковими для учасниць колективу?
Це стереотип, що не потрібно вміти співати. Усі дівчата в гурті мають поставлений голос, інакше ніяк – концерти наживо. Я з дитинства мріяла про сцену, займалася вокалом до 14 років. І зараз поновила заняття, але без примусу – винятково для власного професійного зростання. Адже у всіх є свої слова під час виступів, відпрацьовані партії. Поки що наживо мене можна чути тільки на концертах. Адже запис останнього альбому проходив ще за участі попередньої учасниці.
Мріяла про сцену, але стала викладачем?
Так, я з дитинства уявляла себе співачкою, вигадувала хореографічні постановки, тобто була в стані «бойової готовності». Адже моє захоплення заохочувала прабабуся і завжди обіцяла відвезти мене на конкурс «Ранкова зірка». У середніх класах я почала інтенсивно гладшати, і разом із моєю мрією про сцену зростала вага. Як наслідок, після школи я почала розмірковувати: моя родина не має статків для просування кар’єри у шоу-бізнесі, я непогано знаю англійську - вступатиму на факультет іноземних мов. Однак думки про співи мене не полишали, але я вже нічого не робила. Така собі пасивна мрія, проте вона матеріалізувалася.
.jpg)
Чому не штурмувала кастинги різноманітних талант- шоу?
Якщо відверто, то не вистачало впевненості у собі. Можливо, все ще попереду. Я не знаю, що буде за років п’ять-десять, але впевнена, що не буду сидіти на місці.
Тобто ти не думаєш, що робота в гурті це надовго? Наскільки мені відомо, в «Гарячому шоколаді» відбувається досить часта зміна учасниць. Чому?
Справді, за вісім років існування колективу, це вже 14 склад гурту. З різних причин дівчата полишають команду: у когось особисте життя, у когось хлопець може бути проти співочої кар’єри дівчини. У інших просто не складаються стосунки у колективі. Крім того, у нас досить лояльний контракт - ніяких заборон на шлюб та вагітність немає. Якщо так складеться доля, то думаю, наш продюсер тільки побажає щастя … і буде 15 склад. Хоча, звісно, стабільність шанується. Наприклад, солістка Надія в групі вже п’ять років, інша дівчина Ярослава – четвертий рік. Завдання цілеспрямовано міняти дівчат абсолютно немає.
Як до тебе поставилися напарниці з гурту?
Стосунки склалися добре. На щастя, усі нормальні люди. У нас існують моменти творчих розбіжностей, але це на рівні різниці поглядів, нічого особистого. Зовсім без з’ясувань ніяк – всі амбіційні жінки. Насправді, дівчата могли б мені нічого і не підказувати, щоб я на їхньому фоні посередньо виглядала. Але вони цього не допускають – все повинно бути в унісон. А ще нас виручає гарне почуття гумору. Ми цілком нормально спілкуємося.
Але це не дружба?
Я думаю, що дружба перевіряється часом та вчинками. І, сподіваюся, комусь з тих дівчат, з якими ми зараз спілкуємося, я зможу за років двадцять сказати: ти така моя подруга, стільки усього ми пережили разом… А поки що це просто добре спілкування. На жаль, не усім вдається щиро порадіти за тебе, коли ти підіймаєшся вище чи щиро поспівчувати, коли відбувається навпаки. Але всі ми живі люди. Я намагаюся не присікуватися, адже, якщо фільтрувати усіх за найменшу несхожість, то можна залишитись самотньою. Зараз мій найкращий друг - мама. Дуже кумедно було, коли в мене почали з’являтися так звані друзі з соціальних мереж – люди, з якими мене нічого не пов’язує. Писали, що завжди вірили у мене, і запрошували зустрітися. Але як це могло бути? Адже я була гладкою дівчинкою, яка сама не вірила у реалістичність власних мрій! Це лицемірство і я волію не контактувати з такими людьми.
Чи змінилися твої погляди на чоловіків за останній час?
Ні, я не шукаю дорослих багатіїв .А для себе сприймаю стосунки тільки з чоловіками до 30 – приблизно мого віку. Адже молодість минає швидко, і зараз я хочу спілкуватися зі своїми однолітками.
А ваша аудиторія на концертах - чоловіки чи жінки?
Насправді, немає градації за статтю - усі присутні. Дуже приємно, коли жінки і навіть діти співають наші пісні. А чоловіки переважно знімають на відео та просять зробити фото. Я думаю, Дмитро Клімашенко дуже талановита людина, яка пише життєві тексти і хорошу музику. Тому наш репертуар припадає до душі усім шанувальникам поп-соулу. Я відверто зізнаюся – недооцінювала гурт раніше.
А тебе стали впізнавати на вулицях?
Не дуже часто. Одного разу дівчинка вибігла з магазину і з захопленням запитала: чи я є та сама Аліса? Але в більшості своїй нічого не змінилося.
Як родина поставилася до твоєї творчої кар’єри?
Батько, на жаль, помер шість років тому. Мама дуже пишається мною і усіляко підтримує. А бабуся – це окрема історія, їй досі невідомо, що я стала співачкою. Вона ж у мене вчителька - дуже серйозна, свого часу була директором школи. Її уявлення про естраду - це Алла Пугачова, Едіта П’єха, а сучасних виконавців вона не розуміє. Нещодавно, мене ледь не викрили: телефонує їй подруга і каже: бачила вашу Алісу у журналі «Отдохни». Бабуся мені дзвонить і запитує , як таке могло трапитися. Я звісно запевнила її, що це просто схожа дівчина. Не хочу засмучувати.
А якщо вона прочитає наше інтерв’ю?
Точно не прочитає.
Як змінився твій спосіб життя у Києві?
Я не переїхала у столицю. Живу у Вінниці. Декілька разів на тиждень їжджу на репетиції та концерти, залишаючись на ночівлю у нашої солістки Надії. З приводу режиму, то я почала ретельніше стежити за фігурою та харчуванням. Але знову ж таки, це моє власне бажання – тримати себе в тонусі і не давати розслаблятися.
До статури є конкретні вимоги?
Ми повинні бути стрункими, але без фанатизму. Я вже згадувала, що у школі була повною. Хлопці мені казали: «Аліса, ти така весела і товариська дівчина, от тільки б схуднути не завадило». Зі мною взагалі ніхто не хотів зустрічатися! І довелося взяти себе в руки. Але стрункості було досягнуто мінімальним харчуванням, без спорту. Наразі я намагаюся вести здоровий спосіб життя, в міру їсти, не нехтувати фізичними вправами.
Де тебе можна зустріти у Вінниці?
В спортзалі «Арена», в кіно, в будь-якому закладі, де зі мною буде хороша компанія – це найголовніше.
Ти вже можеш сказати: ти більше вчителька чи артистка?
Вдале запитання, я про це думаю. Здається, обидва амплуа цілком є моїми. Сцена – зовсім інший світ. Хоча, коли виступала вперше, то мікрофон ніби ходив у різні боки. Наразі стовідсоткового задоволення від концертів не отримую, тому що помічаю власні недоліки. Але напарниці вже хвалять. Щодо викладацької роботи, то найбільше подобалося працювати з молодшими класами - дітки всі щирі, тягнуться до тебе. А також найстарші, адже учні вже конкретно усвідомлюють, що їм потрібна іноземна мова, вони цілеспрямовані. Взагалі ж, школу не забуду ніколи - це цілих 45 хвилин повної влади. В душі я таки справжня вчителька.