Інна Семенова впізнавана серед учасників інтелектуального телеклубу «Що?Де?Коли?» - майже два роки вона очолює команду телезірок. Дівчина розповідає, як згуртувати авторитетних та амбітних знаменитостей, не пасти задніх з-поміж інших гравців, а також запевняє, що інтелектуальні ігри - розрада не лише для серйозних чоловіків у смокінгах, а й новий тренд елітарного дозвілля.
- Інно, мені відомо, що Ви за фахом юрист. «Що?Де?Коли?» - це Ваше хобі?
- Так, я юрист в галузі суспільно-політичного права, а інтелектуальні ігри – це моє захоплення, азарт, дозвілля, адже граю у вільний від роботи час. Ніколи не забуду свій інтелектуальний старт: у восьмому класі викладач запропонував зібрати шкільну команду і взяти участь в змаганнях. Команду сформували і дебютували, відповівши рівно на одне запитання. Замість засмучення, в нас прокинувся азарт і бажання спробувати ще раз. Згодом, перемагали на вінницьких та всеукраїнських чемпіонатах. Тобто граю я фактично півжиття.
- Інно, розкажіть, як, зовсім не публічна дівчина, потрапила у телепроект, та ще й отримала повноваження капітана зіркової команди?
- В телеверсію потрапила, коли існували дещо інакші правила залучення гравців. Можна було заповнити заявку, прийти на відбір і вже там зацікавити телевізійну групу своєю ерудицією та телегенічністю. Зараз формат змінився, серед учасників здебільшого люди публічні, тому, думаю, все не так просто.
Я завжди була рядовим гравцем у різних командах. Мою нинішню очолював Антон Лірник, який одного разу просто не зміг взяти участь у зйомках. Редактори терміново шукали заміну і звернулися до мене з пропозицією спробувати. Потім ведучий зізнавався, що не очікував від мене згоди.
Мені було страшно, але, думаю, чом би й ні – це ж зовсім інша функція і новий досвід. Збіг обставин і моя готовність ризикувати зробили мене капітаном.
- Власне, ця готовність ризикувати допомагає у грі? Ви завжди дослухаєтесь до думок колег по команді чи схильні до ризикованих одноосібних рішень?
- В цьому, до речі, задача капітана – вміти йти наперекір версіям інших гравців, якщо здається, що такий крок буде кращим. У разі стовідсоткової впевненості – тоді цей ризик абсолютно виправданий. Звісно, якщо б помилялася, то засмучення не оминути. Але ж не забуваймо і про інтуїцію – вона відіграє свою роль.
- Яке співвідношення реального IQ та інтуїції під час пошуку відповідей?
- Хоча чоловіки запевняють, що інтуїції не існує, я впевнена - іноді їй необхідно довіритися. Існує теорія, що інтуїція – це таж логіка, але дуже оперативна. Тобто, генеруючи вірну думку, людина просто не встигає відстежити логічний ланцюг – мозок миттєво аналізує і видає правильну відповідь. Мені дуже імпонує така версія.
- Розкажіть, як відбувалася адаптація у зірковому товаристві? Чи був дискомфорт, невпевненість?
- Звісно була і невпевненість, і деяка скутість. Я переживала, адже на екрані ми бачимо одну людину, а насправді вона може виявитися зовсім іншою. Гадаю, у нас притирання минуло успішно і досить швидко – всі хотіли побачити кінцевий результат. Своє головне завдання як капітана, я вбачаю у необхідності почути кожного, віднайти вірний вектор. Іноді доводиться за гравця аналізувати, що він мав на увазі. До прикладу, була ситуація, коли Сергій Притула на останніх секундах обговорення видав версію, я розумію, що це і є вірна відповідь, хоча, схоже, він сам цього не усвідомлює, і мені доводиться відповідати . Ми тоді, виграли раунд. Я часто за лаштунками чую від відомих людей тези на кшталт: «Я ж не професійний гравець, я не буду брати активну участь в обговоренні». Але це вкрай не вірно, не потрібно соромитись озвучувати власні думки. Завдання капітана полягає ще й у мотивації і залученні гравців до обмірковування.
- До речі, про склад учасників. На Ваш погляд: чи не є українська телеверсія надто світською?До прикладу, у російській грі відсутня велика кількість медійних персон, там надають перевагу гравцям із багаторічним досвідом?
- Правовласники виробництва програми підбирають гравців на власний розсуд. Тому це навіть добре – ми відрізняємося. Крім того, програма доводить, що і успішним та публічним людям властиво нервувати, відчувати невпевненість, сумніви і в цьому також є своя перевага.
- Як Ви розширюєте базу знань? Читаєте спеціальну літературу, переглядаєте фільми, проводите тренування?
- Я просто дізнаюся про усе, що мене цікавить – і це величезна кількість речей. Але запевняю, для того, щоб розпочати грати – цілком вистачить шкільних знань, навіть якщо ви не були відмінником. Насправді, хороше запитання «Що?Де?Коли?» - це питання, на яке знайде відповідь будь-яка домогосподарка перед телеекраном. І от якщо вона відповіла, радіє – яка ж вона розумниця, значить редактори із завданням впоралися. Тобто це гра, вона має бути в радість пересічній людині, не вимагає читання енциклопедій. Якщо цікавить література – читайте. Це ж стосується і кінематографу. Звісно, інтелектуальні ігри - це своєрідний спорт, в якому на користь тренування. Необхідно поповнювати знання, але парадокс у тому, що ви не дізнаєтеся про свої прогалини, доки не розпочнете грати. До речі, у Вінниці є чимало місць для дебюту та постійних ігор. У міському палаці мистецтв «Зоря» проходять змагання за приз від міського голови, декілька разів на місяць відбуваються планові ігри. У політехнічному університеті діє клуб інтелектуального товариства «Баюн», який очолює Анатолій Теклюк. У клубі на додачу до «Що?Де?Коли?» можна попрактикуватися у «Свою гру» та брейн-ринг. Грати ж можуть і студенти, і люди старшого віку.
- Але ж не усім дорослим комфортно грати зі школярами чи студентами, та ще й програвати.
- Останнім часом з’являються корпоративні ігри, у яких беруть участь представники, наприклад, однієї компанії або однієї сфери діяльності. Або ж просто збирається коло охочих до нового дозвілля. Я точно знаю, що подібні заходи проходять у Києві та Одесі, думаю, що в майбутньому тенденція отримає поширення і у Вінниці. Такий формат для платоспроможних осіб, своєрідне дозвілля класу люкс. Зустрічі зазвичай відбуваються у ресторанах, обов’язковим є членський внесок. Люди приходять поспілкуватися між собою, розважитися, а більшість учасників – новачки, а відтак і питання нескладні. Для тих, хто має бажання і можливість спробувати себе в інтелектуальних баталіях – комфортний трамплін для старту, який набуває популярності.
- Ви порівняли гру зі спортом. Чи існують сходинки успіху, змагання вищого рівня?.
- Так, звісно. Чимось на кшталт спортивних Олімпійських ігор, є чемпіонат світу «Що?Де?Коли?». Також існують чимало національних турнірів, змагань в межах однієї країни у різних містах. Суперники спостерігають одне за одним, і якщо вас запрошують у сильнішу команду – без вагань раджу йти. Із сильнішими гравцями є можливість швидше підвищити власну майстерність та вправність у відповідях. Трапляється, запрошують грати в іноземних клубах. Наприклад, я граю також в азербайджанській телевізійній версії «Що?Де?Коли?» в Баку, в команді відомого гравця Ровшана Аскерова. Там я рядовий гравець, але мені, виявляється, комфортно у будь-якій ролі. Що ж до телевізійних ігор, то вищий пілотаж – потрапити у російську версію «Що?Де?Коли?».
- Як Ваш чоловік ставиться до таких захоплень?
- Мій чоловік в минулому гравець російського телеклубу знавців. Інший просто не зміг би зрозуміти, чому його дружина по декілька разів на місяць їздить у інші міста і відповідає на якісь запитання. Більше того, ми навіть познайомились на чемпіонаті світу з «Що?Де?Коли?» в Ізраїлі.
- Чим на дозвіллі займаються інтелектуали, зокрема, Ви?
Мене дуже цікавлять різноманітні науково - просвітницькі семінари. На щастя, в Москві, де я мешкаю після заміжжя, їх чимало. Нещодавно відвідала захід присвячений обговоренню теорії гравітаційних хвиль – нова тема, потрібно бути в курсі. Намагаюся приділяти увагу спорту, ходжу в театр, читаю, живу звичайним життям мешканки великого міста.
У публікації використані фото з офіційної сторінки
компанії "ИграУкраина"