До Дня усиновлення: розповідь вінничан, які подарували дитині батьківську любов та родину

Сьогодні в Україні відзначається День усиновлення. За офіційними даними, на сьогодні у Вінницькій області -637 дітей чекають, аби їх усиновили. З цієї кількості 506 діток знаходяться у прийомних сім’ях або у будинках сімейного типу. Ще 131 дитина виховується в інтернат них закладах. Редакція сайту «Моя Вінниця» вирішила поспілкуватись з однією із родин, які зрозуміли, що чужих дітей не буває і вирішили стати батьками для малечі, яка не знає, що таке родина, батьківська любов, турбота та родинний затишок.

Маленький В’ячеслав грається на дитячому майданчику, час від часу окликаючи маму чи тата, аби ті побачили, як справно він підтягується на турніках, як грається з дітками  та просить розкачати його якомога вище на гойдалці, «аж до неба». Ми ж у цей час  спілкуємося із його батьками.

- Як давно в вашій родині з’явився син?

- Вже більше чотирьох років, а здається, ніби усе життя, - посміхаючись, говорить  Світлана, тепер уже мама веселого та життєрадісного хлопчика.

- Розкажіть, що спонукало вас до усиновлення дитини?

- Я добираюсь на роботу міським транспортом, і одного разу в трамваї я побачив соціальну рекламу – «Візьміть дитину у родину», - розповідає  Костянтин, батько хлопчика. – Там була зображена маленька дитина, яка тримала за руку манекен… Чомусь мене це настільки зачепило, і певне, стало рушійною силою до такого рішення.

- Багато хто вважає, що усиновити дитину – це нереально важке завдання із купою бюрократичних папірців та неймовірною кількістю грошей, якими потрібно «вирішувати питання». Розкажіть зі свого досвіду, чи це насправді так?

- Ні, це не зовсім не так.  Було б бажання, - говорить тато малюка.

- А розкажіть, як у вашій родині проходив цей процес

- Спершу ми звернулись у службу у справах дітей, - говорить Світлана. – Там нам видали пам’ятку для усиновлювачів, з відповідями на усі питання, які на той час нам були цікаві. Далі нам дали невеличкий список документів, які нам необхідно зібрати. Ці документи ми зібрали фактично за два тижні. Потім з ними  прийшли на повторний прийом, і після візиту з метою обстеження наших житлових умов, нас занесли до бази потенційних усиновителів.

- І все? І далі вам дали дитину?

- Ні, не одразу, - доповнює Костянтин. – Оскільки ми планували взяти зовсім маленьку дитину, у службі нас попередили, що бажаючих взяти таких малесеньких діток – тьма, відповідно, і так звана черга буде довшою. Нам порадили пройти курси для потенційних прийомних батьків, адже є багато малюків, які  ще не мають відповідного статусу на усиновлення, але потребують родину. І ми погодились.

- Що було далі?

- Ці курси стали переломними для нас, - згадує жінка. Я вважаю, що будь-яка родина, яка планує народити маля, обов’язково має пройти такі курси – тоді в країні значно знизиться кількість розлучень, а кількість малечі в дитбудинках – взагалі щезне. Після таких психологічних курсів розумієш, що все, що тобі відомо про дітей, про їх психологію – лише краплина в морі.

- По завершенню курсів нам зателефонували і запропонували зустрітися із хлопчиком, що знаходиться в дитячому будинку, - говорить батько. – Коли ми ще відвідували курси, запитали у психолога – як дізнатись, що ця дитина -  «твоя»? На що нам відповіли, ви відчуєте серцем. І так і сталося. Коли ми познайомились з сином, одразу ж зрозуміли, що цей хлопчик – наш.

- І ви одразу усиновили хлопчика?

- Ні, тому що в силу певних обставин, на той час він ще не мав відповідного статусу на всиновлення, - розповідає Костянтин. – Ми стали для нього прийомними батьками.

- Скільки на той час було років Славіку?

- Ми вперше зустрілись за два дні до його першого дня народження, а вже за чотири дні – забрали його в родину, - згадує Світлана. Приблизно через рік він набув відповідного статусу, і ми подали документи на усиновлення. Увесь цей час нас підтримували усі служби, надавали консультації, поради і т.д.

- До речі, стосовно підтримки, а чи не виникало у ваших рідних, можливо, неприязні чи осуду вашого рішення? Адже усиновлення дитини – це не купівля товару у магазині, який можна здати або ж обміняти.

- Навпаки. Уся родина з позитивом прийняла наше рішення і завжди підтримувала нас, - говорить Костянтин. – Нашого сина зустріли з любов’ю, ласкою та турботою.

- Поділіться секретом, як зробити так, аби дитина у родині почувалася комфортно?

- Слід проводити час разом, мати спільні вподобання, заснувати сімейні традиції, - розповідає Світлана, - А ще кожного дня щонайменше маємо півсотні разів обійняти, поцілувати, пригорнути сина, а також розповісти, як сильно ми його любимо.

- І знаєте, він відповідає сторицею, - посміхається батько. – Не засне, доки не скаже нам «Я тебе люблю».

- Що б ви могли порадити родинам, які хочуть всиновити дитину?

- Не боятися! І зазирнути в очі малечі, яка знаходяться в дитячих будинках. – каже Костянтин. – І тоді будь-які сумніви розвіються.

- Варто зрозуміти, що взявши дитину в свою родину, ви зможете змінити на краще хоча б одне людське життя.