Життя європейців: багатомовність у Бельгії

Бельгія – незвична країна з мовної точки зору. Країна проголосила незалежність 1830-го року, історично склалося так, що вона сьогодні має три офіційні мови: французьку, фламандську та німецьку.

Територія Бельгії, в якій проживають трохи більше 11 мільйонів громадян, поділена на чотири мовні частини: франкомовна частина на півдні (майже 32% населення країни); фламандськомовна частина – на півночі (майже 58% населення); двомовна столиця Брюссель (трохи більше одного мільйона мешканців) та зовсім невелика громада на сході Бельгії, де офіційною є німецька мова (близько 75 тисяч мешканців).

Багатомовна Бельгія, яка пережила немало конфліктів з мовних питань, сьогодні є чудовим прикладом мирного співіснування різних мов. Як сьогодні виглядає ситуація на практиці, розповідає українська родина, яка вже 15 років прожила в Бельгії.

Юрій Войтенко

Історія родини

Історія родини Мельник-Войтенків непроста. Родина багатодітна – старша донька від першого шлюбу матері – Анастасія Мельник, живе та працює в Києві; дві молодші сестри, двадцятирічна Ганна та дев’ятнадцтирічна Ольга, та наймолодший шістнадцятирічний Арсен Войтенко, разом з мамою та вітчимом вже п’ятнадцятий рік живуть в Льовені, Фламандському Брабанті Бельгії.

Мати – художник-графік, вітчим – науковець-астрофізик. На початку родина не збиралася переїжджати за кордон надовго, та і досі ще думає про можливе повернення - але, на жаль, в Україні для науковця не було і не з’явилося можливостей для втілення проектів.

Спершу до Бельгії майже на рік поїхав вітчим – мав контракт на наукову роботу; потім поїхала мати з молодшими сестричками і братом – усі діти були дошкільного віку.

Анастасія, найстарша дитина в родині, вже ходила до школи в Україні, тому її вирішили не забирати за кордон, а залишити вдома з бабусею та дідусем – батьки думали, що недовго пробудуть на чужині. Але контракт продовжувався рік за роком, а найстарша донька все залишалася в Україні з бабусею та дідусем. Лише у віці 14 років вона змогла вперше відвідати до батьків та сестер із братом в Бельгії; відтоді навідується туди регулярно.

Ольга

Багатомовність з дитинства

Родина україномовна, тому з самого дитинства діти вдома розмовляли українською. Батьки знали і англійську - тому з раннього дитинства почали вчити дітей. У спілкування з дітьми на вулиці діти вивчили і російську – усі окрім найменшого брата (він переїхав в Бельгію, коли йому було всього два роки). Він вивчив російську пізніше, з фільмів.

Коли молодші сестри та брат пішли до бельгійського дитячого садка, вони почали вивчати фламандську, а вже в школі - французьку, адже французька є обов’язковою мовою для всіх у школі. Старша донька Анастасія почала вивчати французьку у п’ятому класі в Україні і дуже захопилася. Після першої поїздки до Бельгії великої мотивації вивчити фламандську у неї не було. Бажання з’явилося на другий чи третій рік, тоді потроху сестри, брат та друзі почали допомагати вивчати, хоча вона і досі не може сказати, що добре розмовляє.

Молодші діти – двадцятирічна Ольга, дев’ятнадцятирічна Ганна та шістнадцятирічний Арсен, котрі виїхали за кордон разом із батьками у дошкільному віці, рідною мовою вважають українську.

Анастасія та Ганна

Вдома з батьками вони і досі спілкуються українською, і завдяки цьому говорять рідною мовою без акценту. Втім, Ольга зізнається, що все ще робить помилки, коли пише українською, та подеколи має невеликі проблеми точного перекладу з фламандської на українську та навпаки.

Арсен іноді довго підбирає українські слова, щоби точно виразити те, що він хоче сказати: він більшу частину часу проводить у спілкуванні з фламандськомовними друзями, і йому бракує практики.

Мови і покоління

"Мовні бар’єри – це рамки, які ми самі собі ставимо, або відмовляємося від них", вважає Анастасія. Ії мати та вітчим, котрі окрім української, вільно розмовляють ще й англійською, досі добре не вивчили фламандську.

Але вже їхні діти між собою вільно говорять як українською, російською та англійською, так і французькою та фламандською - у них є п’ять спільних мов.

"У кожної мови є свій настрій, специфіка вимови, слова, які важко, або ж неможливо перекласти - ми цим користуємося", - каже Анастасія.

У родинному спілкуванні ніхто навіть не помічає, якою мовою хтось починає спілкуватися і коли хтось переходить на іншу. Дуже зручно, адже не потрібно думати над перекладом, або підібрати правильне слово – тебе так чи інакше зрозуміють!

Оксана Бадьо, мати Анастасії Мельник, Ольги Войтенко, Ганни Войтенко та Арсена Войтенко

Школа

Французьку – другу офіційну мову Бельгії - та англійську вивчають в школі.

Стандарт шкільної освіти в Бельгії: фламандська, французька, англійська.

Знання другої офіційної мови – французької - є обов’язковим у фламандській частині країни. Втім, Ольга, Ганна та Арсен зізнаються, що знають фламандську мову краще за французьку.

Причина проста - 90 відсотків спілкування в їхньому регіоні відбувається фламандською. Ольга каже, що любить французьку мову, і хоче вдосконалити свої знання – а Ганна, навпаки, вважає, що у французькій мові забагато складних правил.

Анастасія Мельник

Заняття французькою мовою в школі достатньо інтенсивні.

Ольга, яка змінила багато шкіл, стверджує, що всі умови для вивчення мови існують – але результат дуже залежить як від вчителя, так і від бажання учня навчатися. Тому в реальності різні учні закінчують школу із різним знанням мови. Необхідний мінімум для отримання диплому: 50% від максимального оцінки.

На відміну від української практики в середніх школах, бельгійські школярі нерідко залишаються в одному класі на другий рік, навіть якщо мають лише одну незадовільну оцінку – з французької мови. Тому не рідкістю є люди, які закінчують середню школу у віці 21-го року.

Викладання усіх предметів в школі відбувалося фламандською мовою. Ольга та Ганна продовжили навчання у коледжі мистецтв Cв. Луки у двомовному Брюсселі – усупереч міжнародній атмосфері закладу та великій кількості франкомовних студентів, навчання також відбувалося фламандською.

Мови у повсякденні

На вулицях в Льовені люди говорять переважно фламандською, але зустрічається і французька, і англійська, і інші мови.

Ольга розповідає, що знає багато людей, які мають певні проблеми із розумінням та активним ужитком французької. Але загалом рівень знання французької в фламандській частині країни незрівнянно вищий, аніж рівень знання фламандської у французькій частині країни.

Водночас у Брюсселі вже необхідно знати обидві мови: вам обов’язково може трапитися касир в супермаркеті, яка не розумітиме вашої фламандської, або фламандськомовний пан, який не зрозуміє вашого питання, якщо ви звернетеся до нього французькою.

Іноземців дивує, що в магазині H&M Льовені, продавці звертатимуться до клієнтів фламандською, тоді як всього у 25-ти кілометрах звідти, у такому ж магазині в Брюсселі, вони говоритимуть французькою. В обох мовних регіонах Бельгії роботодавці, як правило, віддають перевагу кандидатам, які вільно володіють обома мовами Бельгії, а ще краще – знають ще і англійську.

На продуктах харчування містяться написи обома офіційними мовами країни. Виробники роблять все для того, щоби споживачам було комфортно – якщо на етикетці є інформація французькою, фламандською та англійською, нікому не було незручно. Інколи навіть пишуть німецькою – адже на сході країни проживає німецькомовна громада.

Деякі телеканали в Бельгії фламандськомовні, інші – франкомовні, існують також канали німецьомовні та англомовні. З усім цим немає жодної проблеми, каже Ольга. Їй здається, що люди набагато менше зараз дивляться телевізор, аніж раніше.

Анастасія та Оксана

Матеріал підготовлено в рамках ініціативи "Життя європейців", яку здійснює МГО "Інтерньюз-Україна" за підтримки Міжнародного фонду "Відродження".