Відповідно до рішення Вінницької міської ради від 25.12.2015 № 71 «Про перейменування площ, вулиць, провулків, проїздів, тупиків у місті Вінниці» вулицю Островського перейменовано на вулицю Брацлавську.
Відтепер кореспонденцію для Вінницького окружного адміністративного суду слід надсилати за новою поштовою адресою:
вул. Брацлавська, 14, м. Вінниця, 21001
Для інформації:
За Люблінською унією 1569 року Брацлавщина перейшла під владу Речі Посполитої і була перетворена в Брацлавське воєводство. Шляхта почала захоплювати кращі землі.
У 1598 році у Вінницю були переведені всі урядові установи, і вона стала центром Брацлавського воєводства, тому що Брацлав ще частіше піддавався нападам татар, та й неспокійна Запорізька Січ знаходилася близько. Це обумовило наступний етап зростання Вінниці – забудову правого берега Бугу. Нове розташування замка, що зайняв найважливіше місце в структурі міста, сформувало і планувальну мережу вулиць Правобережжя.
У 1610 брацлавський староста Валентин Калиновський пожертвував тридцять тисяч злотих і два села для монастиря єзуїтів, що оселилися у Вінниці. Вони побудували величезний костьол, колегіум (школу), конвикт (гуртожиток), оточивши їх товстими цегельними стінами з вежами по кутах. Монастирський ансамбль розмістився в нагорній частині правого берега. Його будівлі у свій час зробили сильне враження капітальністю і добротністю, і з тих пір за ними закріпилася назва Мури (від латинського murus - стіна).
У 1616 році, на противагу кляштору єзуїтів, був заснований православний Преображенський монастир. І почалося змагання двох віросповідань. У 1621 році у Вінниці з'являються домініканці, яким староста Ян Ордживольський дав місце в Мурах і великі маєтності. І вони побудували монастир. Ще через п'ять років відкривається другий православний монастир - Благовіщенський. Важливу роль відігравали тоді православні церковні братерства, у Вінниці - братерство Козьми і Дем'яна, організоване незабаром після Люблінської церковної унії. Українська братерська школа проіснувала у Вінниці поруч з Мурами біля двохсот років. У 1632 році при сприянні видатного діяча української культури митрополита Петра Могили був відкритий православний колегіум при братерському Вознесенську монастирі. Але сім років потому через підступи єзуїтів колегіум закрився. А в 1645 році при Благовіщенському православному монастирі була створена братерська школа.
У 1640 році король Владислав IV дав місту грамоту замість тих, які були втрачені під час пожежі в замку. Відповідно до цієї грамоти відновлювалося право магдебурзького суду, детально викладався порядок виборів посадових осіб, їхні відносини до старост і т.п. Однак королівські привілеї стосувалися в першу чергу поляків і католиків узагалі. Тому, коли в 1648 році спалахнула національно-визвольна війна, Вінниця зайняла в ній значне місце. Сьомого липня 1648 року повстанці на чолі з полковником Максимом Кривоносом звільнили Вінницю від шляхетських військ. У листопаді 1649 року в місті зупинявся сам Хмельницький, що повертався з полками з-під Зборова після укладення перемир’я, за яким Вінниця включалася в число міст, де гетьман тримав свій гарнізон.
Але на початку 1651 року польсько-шляхетські війська, порушивши перемир'я, вторглись у Поділля. До Бугу наближався коронний гетьман Марцин Калиновський. 11 березня його двадцятитисячний авангард показався біля міста. У Вінниці, в укріпленому Вознесенську монастирі знаходилося три тисячі козаків під проводом Івана Богуна.
Маючи намір раптовим ударом захопити місто, командир авангарду Ланцкоронський кинув у бій із загоном козаків, що вийшов назустріч, своїх вимуштруваних крилатих гусарів. Вони вишукувалися півмісяцем і почали оточувати невеликий загін. Однак козаки ринулися на ліве крило супротивника, прорвали бойовий порядок, кинулися до ріки, захоплюючи за собою півмісяць. Козаки, які рушили до монастиря, заманили гусарів на лід Бугу, де заздалегідь були підготовлені присипані соломою і снігом ополонки. Почалася облога. Багаторазові штурми монастиря ні до чого не призводили. Незабаром прийшла звістка, що на допомогу обложеним Хмельницький послав Уманський полк Йосипа Глухого і Полтавський полк Мартина Пушкаря. Супротивник поспішив відійти, але його наздогнали в Якушинецькому лісові під Вінницею і знищили.
Після Андрусівського перемир'я 1667 року Брацлавщина, як і вся Правобережна Україна, залишилася під владою польської корони. Однак шляхетська Польща настільки ослабнула, що не змогла противитись натиску Туреччини і за Бучацьким миром 1672 року віддала туркам значну частину Подільського, Брацлавського і Київського воєводств. Двадцять сім років, до 1699 року, володарювало на цих землях створене турками Сарматське князівство.
Заборона селитися в старих козацьких містах Наддніпрянщини призвела до масового пересування населення на землі магнатів і католицьких ченців, котрі були вигнані під час національно-визвольної війни. На Поділля, Брацлавщину, Київщину бігли від поміщицького гніту селяни з Волині, Галичини, Полісся, Польщі. Прагнучи втримати селян у спустошених землях, польські магнати, що поступово також поверталися до колишніх "маєтностей", давали їм пільги або "слободи", що звільняли на кілька років від повинностей, дозволяли хоч на час відчути волю.
Через усе XVIII сторіччя прокочуються хвилі казацько-селянських повстань "гайдамак". Це був народний протест проти посилення магнатської колонізації і захоплення селянських земель. Незважаючи на могутні соціальні потрясіння, магнатське землеволодіння продовжувало розквітати. Справжніми некоронованими подільськими королями стали Потоцькі. Великими маєтками розпоряджалися Грохольські, Ярошинські, Свейковські. Найвищого розквіту магнатська економіка досягла в 1760-1790 роках.
Скорочуючи терміни слобод, уводячи все нові і нові форми оренди і повинностей, магнати згодом цілком захопили землю й остаточно закріпачили її безпосередніх власників - селян. Польська держава розхитувалася під ударами конфедерації власної шляхти. Вона була тричі поділена між могутніми сусідніми монархіями - Росією, Австрією і Пруссією. За другим поділом 1793 року Поділля і Брацлавщина відійшли до Росії й утворили Подільську губернію, у західну частину губернії увійшло власне Подільське воєводство, у східну - Брацлавське. Через деякий час центром Подільської губернії стає місто Кам'янець, тому Вінниця стала повітовим містом.