Мусимо визнати, що вплив громадськості на українську політику недостатній. Особливе занепокоєння викликає той факт, що про необхідність збільшення громадського впливу кажуть чи не всі політики в Україні. Але якихось серйозних зрушень ми, на жаль, не спостерігаємо.
В Україні зареєстровано 201 політична партія, діють безліч громадських організацій та об’єднань, профспілки, культурні товариства. Але у переважній більшості – це або «фіктивні» об’єднання, які існують лише на папері, або масовка для політиків. Яким чином підвищити активність громадянського суспільства в Україні і як зробити його справді ефективним інструментом в управління суспільним життям, говоримо із відомим на Вінниччині громадським діячем, кандидатом у народні депутати, лідером виборчих перегонів по ОВО № 16 Оксаною КАЛЕТНИК.
«Маємо «дитячу хворобу» українського суспільства»
.jpg)
- Як Ви оцінюєте вплив громадськості на українську політику?
- Суспільство — це безліч інтересів. Хтось програє, хтось перемагає. Маючи свої інтереси, громадськість має навчитися їх відстоювати. Інакше хтось бути жити за її рахунок. Так, вплив громадськості на політику має велике значення. Але в першу чергу — значення для самої громадськості. На жаль, зараз можна говорити про «дитячу хворобу» українського суспільства. Воно, як дитина, вимагає у держави зробити йому добре, але не бере в цьому участі. Зрештою в Україні немає якихось неподоланних перешкод для розвитку громадянського суспільства. Необхідна лише ініціатива знизу, бажання громадян змінити своє життя на краще. Громадянське суспільство має перехворіти дитячими хворобами радикалізму і подорослішати. Українським громадянам треба вчитися діяти конструктивно. Треба не тільки вміти правильно сформулювати свої вимоги, треба знати, якими соціально прийнятними шляхами можуть бути реалізовані.
Можна блокувати шляхи, захоплювати адміністративні приміщення, щоб повернути пільги и скасувати податок. Але як це робити в умовах дірявого бюджету? Як долати тіньову економіку? Це вже хай держава та політики думають. А нам, громадськості хіба до цього справи немає? Громадська активність населення є джерелом ротації, оновлення еліт, які знаходяться при владі, які і утворюють власне саму державу як певну частину національного організму.
В радянські часи, щоби обійняти керівну посаду, людина проходила школу у складі громадських організацій – того ж комсомолу або профспілок. Зараз цього немає і ми бачимо людей, в яких першим записом у трудовій книжці є «міністр» або керівних установи. Якщо соціально активні люди не затребувані в житті суспільства, їх енергія не задіяна у позитивному розвитку нації, вони утворюють критичну масу для різноманітних переворотів та революцій. І Україна тут не виняток. Майдан показав, що ми дійсно є носіями європейських цінностей і політичних традицій, але то була межа, за якою можуть початися просто заворушення. Тому громадські організації як частина механізму оновлення еліт мають неабияке значення для національної безпеки і стабільного розвитку України.
- Але ж як громадськість зможе просувати свої конструктивні зауваження, якщо політики вже звикли обходитись без неї?
- Для цього в Україні принаймні проводяться вибори. В чому проявляється активність наших громадян. Вони активно ходять голосувати. Іноді цікавляться переліком передвиборчих обіцянок. Але ж треба приходити до кандидатів зі своїм пакетом проектів, пропозицій. Цим займаються громадські організації в країнах розвиненої демократії. І той кандидат, який бере на себе відповідальність за їх реалізацію точно отримує голоси тих груп населення. У нас, на жаль, такий алгоритм ще тільки відпрацьовується. Певним чином ситуація ускладнилася з переходом до пропорційної системи. В нашому конкретному випадку політика набула чисто віртуального характеру. Але, думаю, що повернення мажоритарних виборів цю ситуацію трохи змінить. Не гарантовано, звичайно. Багато що залежатиме від готовності мажоритарних кандидатів, а потім і депутатів співпрацювати з громадами, на які спираються. Але такі кандидати є.
«Я є прибічницею розвитку кооперативних об’єднань»
- Знаю, що ви балотуєтесь до Верховної Ради, і проводите багато зустрічей з громадським об’єднаннями…
- Так, я намагаюся на практиці реалізувати те, про що кажу. Від самого початку я поставила завдання знайти точки дотику з об’єднаннями, які діють на території мого округу. Долучити їх до творення моєї передвиборчої програми. Для мене дуже важливо, коли громада бере участь у формуванні завдань для майбутнього депутата. Адже я йду до паламенту представляти інтереси громади, а не політичних партій.
.jpg)
- А в яких не передвиборчих форматах міг би виявлятися вплив громадськості на політику?
- Вважаю, що зовсім не реалізований є формат громадських рад при органах влади. Вони створюються дуже широко, але не завжди репрезентують громадськість. Туди дуже часто потрапляють самопроголошені «громадські діячі», які не мають коренів серед населення. Але загалом це дуже хороша форма. Хорошим форматом є плебісцит. Цей інструмент взагалі у нас не використовується, або імітується. Але коли стоїть питання визначення альтернативи рішення, плебісцит — це саме те, що треба. Для контролю за виконанням рішень та витратами бюджетних коштів при реалізації тих чи інших проектів дуже доречно використовувати практику створення Громадських наглядових рад. Вони отримували б всю необхідну інформацію та інформували громадськість. Зрештою це забезпечувало б прозорість діяльності влади.
- Ми говоримо про вплив громадськості як про можливість, але чому це не стає практикою?
- Бачите, в політиці грає правило економічної ваги. Тому, наприклад, великі корпорації, які впливають на владу, досягають більших успіхів. Можливо нашій громаді треба рухатись в напрямі розвитку інституту колективної власності. Коли у нас з’явиться спільний економічний інтерес, справа зрушиться з місця. Я, наприклад, є активною прибічницею розвитку кооперативних об’єднань. Разом можна вирішити багато питань. В тому числі — і протистояти таки великим гравцям як корпорації. В економіці, в політиці.
- Але ж у нас є велика кількість об’єднань за економічним інтересами. Візьмемо об’єднання підприємців. Вони часто з успіхом протистоять тиску на малий бізнес.
- Але ж це — малі перемоги у невеликих зіткненнях. А на щось велике вони не посягають. Максимум — добитися того, щоб їх не «чіпали три дні». Але змінити курс загалом — громадськості не до снаги. Тобто правило великих чисел діє. Таким «великим числом» сьогодні може стати територіальна громада. В тісній взаємодії зі своїми депутатами вони можуть багато чого досягти. Звичайно, якщо не помиляться в своєму виборі. Щоб не було так, що будучи обраним, депутат зникає «в теплих краях». Адже в наших умовах депутатство — це не тільки законотворча робота. Це участь і сприяння розвитку округу в багатьох сферах. Це тісна взаємодія з органами місцевого самоврядування. Це участь в розробці програм територіального розвитку. Це сприяння процесам самоорганізації населення. Це, зрештою — патронування благодійницькій діяльності.
«Новий етап – мережа дієвих громадських організацій»
- Яким є Ваш особистий досвід участі у процесі вирішення проблем місцевих громад?
- Я особисто і створений мною Фонд «Батьківська земля» намагаємося об’єднувати жителів Вінниччини задля вирішення тих проблем, які їх турбують. Життя показало, що не все вирішують гроші. Інколи можна допомогти, запропонувавши ідею, шлях до розв’язання питання. Інколи треба допомогти знайти однодумців, встановити контакти. Цього року фонд організував концерти до Дня Перемоги, до Дня Конституції, а також дитячі свята до Дня захисту дітей. Що стосується мистецьких акцій, то тут передусім слід відзначити проведення фестивалів «Рідний край», «Кришталеві джерела», сприяння у проведенні фестивалю-конкурсу хорового співу імені Павла Муравського. Окремо хочеться розказати про проект «Мальована хата». Цей захід мав і художньо-творчу, і практично-бізнесову складову. У селі Сліди Могилів-Подільського району народні художники з України, Молдови, Росії Польщі, Білорусі протягом тижня розписали 10 фасадів будинків. Мета цієї акції – сприяти розвитку «зеленого туризму» на Поділлі. Треба визнати, проект «Мальована хата» викликав надзвичайний інтерес – і на Вінниччині, і за її межами.
- Тож Ви активно розвиваєте сектор громадської активності на Поділлі і без політики?
- Так, Ви абсолютно праві. Але, нажаль, дуже багато питань роботи громадських організацій не можуть бути вирішені без політики, без прийняття відповідних законів. Це – один з мотивів, що спонукав мене балотуватися у депутати Верховної Ради. Не слід чекати, що громадська активність буде виникати сама по собі, маємо усвідомити, що необхідно її свідомо ініціювати, розвивати і підтримувати. На мою думку, час, коли ніхто не хотів займатися політикою, закінчився тим, що політика почала займатися всіма нами. І ми стоїмо перед новим етапом – необхідності створення мережі дійсно дієвих громадських організацій, що будуть виражати інтереси місцевих громад, фахових спільнот, всього різноманіття різних груп населення України. Що будуть контролювати і оновлювати владу, співпрацювати з нею на основі вирішення нагальних проблем розвитку України в цілому та кожної родини зокрема.