Місцева влада в центрі міста чітко передбачила стоянки для легкових автомобілів. Вони припарковуються вздовж вулиць, не заважаючи іншому транспорту рухатися, на визначених розмітках. А ще тут у пошані пам’ятки культури й архітектури. І все це завдяки колишньому меру Володимиру Гройсману.
Нещодавно мені декілька днів довелося провести у Вінниці. Не скажу, що там ніколи не була, — була, але тоді то видалася чисто ділова поїздка — з групою журналістів вивчали досвід вінницьких промислових підприємств, аграрних господарств, відвідували музеї, зокрема знаменитий музей Пирогова, зустрічалися з керівництвом міста й області, про що вже розповідала нашим читачам. Цього разу була нагода прогулятись вулицями обласного центру, познайомитися з пам’ятками культури та архітектури, поспілкуватися з людьми, насолодитися театралізованим дійством плавучого фонтана Roshen.
Дороги, яких пошукати
Чесно кажучи, перше, що впадає у вічі, — це дороги. Широкі, без жодної латки. В чотири ряди йдуть автомобілі. Поряд курсують красиві трамваї. Звернула увагу на них. Чисті, акуратні, просторі. Як повідали друзі, їх Вінниці подарувала Швейцарія. «Це заслуга нашого колишнього мера, нині віце-прем’єра Володимира Гройсмана», — щоразу з гордістю підкреслювали мої гіди. За два терміни, які Гройсман керував містом, Вінниця з великого обласного центру перетворилась у розкішну столицю на березі Південного Бугу.
Чіткі розмітки на дорогах. Такі зустрічала лише у Польщі. Практично немає світлофорів. Для водіїв тут залізне правило — на пішохідному переході перепустити людину. Так, було кілька випадків, коли авто намагалося проскочити швидше, але це більше виняток із правил, як норма поведінки.
До речі, громадського транспорту (тролейбуси, автобуси, маршрутки, трамваї) на 400 тисяч населення дуже багато, тому в жодному разі ви не стоятимете: для всіх вистачає посадкових місць. Відсутні також пробки на дорогах. Щодо вартості проїзду, то в залежності від того, на чому пересуваєтеся, ціна коливається від 1,5 до 3 гривень. Три гривні в основному в нічний час.
Якщо ви приїжджий, для вас не буде проблеми добратися в пункт призначення. По-перше, на транспорті чітко вказується (освітлюється на табло) назва мікрорайону, до якого він курсує, та вулиці, які проїжджаєте. Крім того, кожну зупинку оголошують. Але не так, як у Луцьку: спочатку зупинка, а тоді лише її назва. Тут, як у київському метро. Людина має можливість підготуватися до виходу. Голосно, чітко, жодного зайвого шуму. До речі, місцева влада в центрі міста чітко передбачила стоянки для легкових автомобілів. Вони припарковуються вздовж вулиць, не заважаючи іншому транспорту рухатися, на визначених розмітках: усі носи машин дивляться в одному напрямку. Красиво, рівно. Безпечно і зручно.
Сквери і фонтани
Чого-чого, а скверів та фонтанів тут неймовірно багато. Всюди, куди не кинь оком. Усі діють, жоден не повторює попереднього. Біля них завжди багато молоді. Так-так, саме молоді. А ще мами з дітками. Люди не в барах засідають, а вільний час проводять у скверах біля фонтанів. Весело, гамірно. Хочеться відмітити, що для цього тут передбачено дуже багато яскраво пофарбованих новеньких лавочок, біля кожної — урна для сміття. Щоб викинути папірець на тротуар, напевно, нікому й у голову не приходить. Принаймні свідченням цього є чистота, яка панує всюди. Чистота — характерна риса цього міста. А ще вражають своїм виглядом сквери. По-перше, територія скрізь викладена бруківкою, до речі, тротуари теж всі у бруківці, що надає Вінниці особливого шарму. По-друге, всюди скошена трава, клумби. Чистота, гармонія. Подумала: це як треба працювати комунальній службі, щоб у такому майже ідеальному вигляді тримати місто?
Побувала я і в Центральному парку. Це особливе місце для відпочинку. Крім фонтанів, лавочок, безлічі квітників, тут є ще кілька доглянутих спортивних майданчиків для занять легкою атлетикою, для гри в міні-футбол, тенісний корт, бігові доріжки з перешкодами, літній театр... Відпочивальники можуть насолодитися кавою, морозивом, діти — покататися на яскраво розмальованих потягах, яких тут два. Приємно було спостерігати за дідусем, який із внучкою катався на роликах. Територія велика, простора. Місця вистачає і для мам із колясками. А можеш просто прогулятися доріжками парку. Не страшно. Зарослих хащами територій не зустрінете ніде. Весь простір між деревами проглядається. Барів, кафе, які б забирали місце, теж немає.
Є у Вінниці ще один парк —Дружби Народів, що розміщений у районі Вишеньки. Це, за словами місцевих жителів, одне з найулюбленіших місць відпочинку вінничан. У будь-яку пору дня зустрінеш дуже багато матусь із візочками, похилого віку людей, що відпочивають на лавочках, яких уздовж алеї в достатній кількості. Широкі доріжки зверху від сонця затіняють верхівки дерев, тому навіть у 30-градусну спеку люди почуваються комфортно. Як і Центральний парк, він благоустроєний, розчищений, увечері добре освітлений.
Окраса міста — знаменитий плавучий фонтан Roshen, збудований у руслі річки Південний Буг. Увечері вабить городян і приїжджих світломузикою і театралізованими дійствами, вдень — відпочивайте під класичну музику Шопена, Моцарта, Шуберта… Розмістився він поряд із фабрикою Roshen біля острова Кемп. Тут важлива деталь: від центральної вулиці до фабрики тягнеться широчезна набережна, яка так і зветься — Набережна. Про її ошатний вигляд читач може й сам здогадатися. Петро Порошенко в її будівництво вклав багатенько коштів, за що йому вінничани сьогодні дуже вдячні.
Торгові центри, як у Європі
Торгових центрів — безліч. Побудовані за останнім писком моди, тисячі квадратних метрів площі. Щось подібне зустрічала у Варшаві. Місцеві розповідають, що як зразок будівельники використовували польські проекти. У будь-якому разі в Луцьку таких немає. Найбільше мене вразили оформлення вітрин і вивіски на торгових закладах. Незалежно від того, маленькі торгові точки чи гіпермаркети, на всіх без виключення вивіски з підсвіткою. Назви зроблені величезними буквами, і, як уже попередньо сказала, надзвичайно красиво та виразно оформлені вітрини. Все грає, приваблює око.
Південний Буг — голуба перлина Вінниччини
Нічого спільного з Західним Бугом Південний Буг не має. Це абсолютно дві різні річки. Справжня назва Південного Бугу, як свідчать місцеві краєзнавці, — Біг, Бог. В перекладі — «бог родючості», або річка, що протікає по родючій землі. Влітку щороку тут багато відпочивальників. Хтось рибу ловить, хтось на байдарках долає пороги. До речі, таке враження, що ти в Карпатах: скелі, круті гранітні береги, кам’янисті заплави, по обидва боки — ліси. Окремі брили каменю (пороги) піднімаються на висоту до півтора метра. Подекуди вони настільки близько один до одного, що при бажанні по них можна перейти річку.
Правда, цього разу на Південному Бузі людей було мало. Дитячий санаторій на території села Сокільця практично пустував. Відпочивало більше десятка туристів із сім’ями, навіть із Одеси, та жили вони у наметі. Кажуть, їдуть від моря на Буг, бо їх надзвичайно приваблює мальовнича природа, чиста прохолодна вода і тиша.
P. S. Для себе зробила висновок: не завжди все впирається в бюджетні кошти. Якщо керівник місцевої громади на своєму місці, якщо особисто глибоко розуміє, що потрібно його регіону, населеному пункту, він знайде можливості залучити до проектів розвитку той же бізнес, зуміє організувати діяльність комунальних служб. Відповідно, створить комфортні умови для проживання громадян. Гройсман це зробив.
На фото: Бабуся з внуками. Коляску подарував Гройсман