Як ми сушились

«СУШКА якась, ой, там фотографії – цікаво, ходімо подивимось…» - такі фрази від перехожих можна було почути під час доволі незвичайної для нашого міста виставки. А почалось все у Санкт-Петербурзі. Двоє молодих та амбіційних фотоаматорів придумали незвичайний проект – фотовиставку-обмін для всіх бажаючих. Суть її ось в чому. В заздалегідь вибраному місці, зазвичай на вулиці, в певний день і час збираються фотографи всіх мастей та рівнів, та приносять з собою для показу власноруч зроблені фотографії – будь-якого змісту та формату. Фотографії розвішуються на звичайних шнурках за допомогою прищепок, як сушать білизну, або як колись просушували фотоплівки та надруковані ручним способом фотографії. Така собі імпровізована фотовиставка. Щось схоже влаштовують художники, виставляючи десь у людному місці свої роботи, прямо на землі або на стінах будівель. Та фотографії можна не лише переглядати, а й знімати собі у подарунок ті, що сподобались взамін на свої. Виставка-обмін. Цікаво, що показати широкому загалу можуть всі фотоаматори – і профі, і початківці. Кількість та формат (тобто розмір і спосіб оформлення) фотографій довільна. Тобто кожен може показати щось своє, те, що може не дотягує до справжньої виставки, а інколи просто невелика серія фотографій проситься до показу, от і є нагода висловитися за допомогою фотографії.

Завдяки інтернету, за три роки існування цей проект, що отримав назву СУШКА, поширився багатьма містами Росії, України, та деякими містами дальнього зарубіжжя. Докотилась СУШКА і до Вінниці. Вже через декілька днів після публікації нами оголошення про організацію СУШКИ в нашому місті виявилось, що не ми одні виявили бажання стати організаторами такої виставки, просто нам пощастило, і ми стали першими. Щоправда решта бажаючих провести цей захід просто приєднались до нас та почали надавати всіляку допомогу. Вивчаючи досвід проведення такої виставки в інших містах, ми прийшли до висновку, що проводити СУШКУ треба у центрі міста, аби фотографії змогли побачити не лише самі фотографи та їх друзі, а й перехожі. І ми не помилились.

В суботній день, після обіду, коли у сквері Козицького (саме це місце було обрано для виставки) з’являлись багато відпочиваючих, ми почали. Поміж дерев на шнурках почали розвішуватись фотографії – від маленьких 10х15 до великих панорам розміром 30х90 см. Фотографи приходили, вітались і спокійно розвішували свої творіння де заманеться. І одразу ж почали зникати фотки – вже хтось встигав зняти собі у подарунок взамін на свої, не встигли ми оглянути їх…Тому швидко було прийнято рішення попередити всіх написом на ватмані від руки про заборону знімати будь-що протягом трьох годин, аби всі змогли переглянути фотографії колег, та й перехожим це було досить цікаво. Близько 500 фотографій різного калібру з’явилось у той вечір на виставці. На місці події був справжній вир – автори та глядачі снували поміж шнурків з фотографіями, подекуди забували, що вони оглянули, а що – ні. Це перетворилось на справжню тусовку. З одного боку, автори знімків стояли на місці та довго не відходили від виставки, бо кортіло почути якісь відгуки, та подивитись, кому сподобається його творіння і хто його забере собі на згадку; з іншого боку, той, хто намітив собі щось у подарунок, мусив дочекатися кінця. А фотографій, які заслуговували на те, що вони комусь сподобаються, було чимало. Справді, на СУШКУ прийшли і аматори і профі, подекуди були і члени Спілки фотохудожників України. І вік учасників – від 9 до 65 років. А хтось, в кого не вийшло прийти в цей час, залишив свої роботи організаторам, аби їх теж показали. Власне мені, окрім самої участі у виставці вдалось познайомитись з цікавими людьми, з ким інколи спілкувався інтернетом, або й так, вперше. Я помічав, як зникали мої фотографії. А приніс я тоді більше 100 штук – назбиралось вдома після регулярних зустрічей у рідному фотоклубі. Допомагали розвішувати друзі та колеги. Навіть через дві години від початку виставки з’являлись все нові й нові автори, що розвішували на шнурки свої доробки. Виставка була представлена напевне у всіх відомих жанрах. Окрім звичайних «домашніх» фотографій котиків, білочок та друзів, можна було побачити цікаві серії макрофотографії, панорамні пейзажі, міську архітектуру, портрети та автопортрети, сканограми, вуличну фотографію тощо. І, здається кожен собі знаходив місце, кожен міг побачити для себе щось цікаве… До-речі, погода тоді не підкачала – напередодні вночі пройшла сильна злива, і наступного дня до мене телефонували з запитаннями, чи відбудеться виставка. І СУШКА відбулась.

Цікаво було спостерігати, як журналісти, мало не штовхаючи одне одного все намагались зайняти привабливе місце з відео оператором для зйомки свого репортажу. А учасники виставки і не відмовляли їм в спілкуванні. Високо над головою на мотузці висіли зо два кілограми справжніх вінницьких сушок. Всі потроху намагались дістати та відстібнути собі щось та з’їсти, уламки сушки швидко зникали у роті…Неподалік на лавочках грали якісь вуличні музики…Здається, ніхто не скучав. Фотографії потроху зникали… Та ось настав час Ч. Як справжня саранча, і фотографи, і, здається прості перехожі – кого там вже розбереш – почали активно знімати все, що сподобалось. І, виявилось – сподобалось ВСЕ. Буквально за 15 хвилин на мотузках лишилось висіти, напевне зо два десятки фотографій. Із пів-тисячі знімків. Так, СУШКА підтвердила свій статус ВИСТАВКИ-ОБМІНУ. Власне, я ні краплі не жалкую: така кількість моїх фото «вилетіла в трубу»,навпаки – мені приємно,що мої фотографії комусь припали до душі, і вони назавжди осіли в когось на стіні, а в когось – у домашньому архіві. Зроблю нові.

Згодом і відгуки з’явились про СУШКУ– всім сподобалось, хочуть ще! Та й прийняти участь не всі змогли – хтось прогавив подію, хтось скептично налаштований не приніс з собою нічого (а потім пожалкував), але все ж таки прийшов подивитись! Незвичне для міста явище – в одному місці зібралась така кількість фотографів. І, переважно, некомерційних. Принаймні, з комерційною метою я помітив лише одну серію фотографій з причіпленими до них візитками, власне, це й не заборонялось. Приємно інше – майже всі, хто прийшов на СУШКУ, своєю метою ставили просто показати свої фотографії, а не привабити потенційного клієнта для якоїсь платної фото сесії. Виставка вийшла практично без комерційного підґрунтя. Творчість перемогла.

Що ж. Можливо це не остання зустріч фотомитців на вільному майданчику. Готуймо фотографії до нового проекту, та - творчих успіхів!