«Вогник». Відродження з попелу

Хоч і не люблю я цю назву (себто «Вогник») по відношенню до даної будівлі, але «бренд» покійного генделика дав стійку асоціацію з приміщенням нині реконструйованого готелю. З часом вогняна назва кане в Лету, натомість повернеться історична. Про «історичні» назви – трохи нижче;)

Ця коротка стаття має на меті стисло та зрозуміло для читача систематизувати інформацію про будівлю, розставити крапки над «і», водночас відсіявши силу-силенну небилиць і побрехеньок.

Отож, поринаємо в історію. До будівництва відомого нам готелю на цій ділянці теж знаходився житловий будинок, але значно скромніший. В зверненні до Вінницької міської управи від 6 березня 1897 року його власниця, піддана Австро-Угорської імперії Євгенія Францівна Прунмаєр (наголошую: не ПрОнмаер, як вже встигли охрестити австрійську панянку акули пера) зазначає, що попередня дерев’яна будівля через старість занепадає, тому її треба знести та побудувати нову, про що й просить дозволу в міської влади.

Планувалось зведення триповерхової оселі із залізним дахом та великим підвальним приміщенням. Оригінальні креслення будівлі збереглися у чудовому стані та зберігаються у фондах Державного архіву Вінницької області. На відміну від більшості подібних креслень, проект поданий у поліхромному вигляді. 5 травня 1897 р. міський землемір Олександр Григорович Волков наклав резолюцію, що ніяких порушень чи перепон у його будівництві немає. Скоріш за все, будівля не планувалася одразу як готель, а створювалась як прибутковий будинок для здачі квартир у винайм.

Ще один важливий нюанс. Ніхто не будував готель протягом 30 років. Така інформація встигла проскочити вже на кількох новинарних порталах Вінниці. Ну от просто диву даюсь, наскільки швидко ростуть, наче гриби після дощу, міфи про старі будинки, як тільки на них звертають увагу журналісти;)

До нинішнього часу це єдина будівля в місті в стилі провінційного боз-ару (з фр. beaux-arts – витончені мистецтва). Це один з еклектичних архітектурних стилів, що поширилися у другій половині ХІХ ст. Він народжений паризькою Школою витончених мистецтв (звідти й назва), побудований на використанні елементів класичної італійської та французької архітектури, йому притаманні сувора симетрія, багатий декор та ліпнина, фігурні вставки тощо.

Найвідоміший представник стилю – паризька Ґранд-опера 1870-х років.

Скоріш за все, саме пані Євгенія надала приміщенню готельних функцій, адже цей бізнес у Вінниці розвивався надзвичайно швидко та приносив хороший, а головне стабільний прибуток. Можемо припустити, що за її бажанням проект був трансформований під готель.

В джерелах фігурують дві назви готелю: «Франція» та «Французький» (не плутати з «Франсуа» – сусідом готелю «Савой», збудованим в 1913 році). Можливо, це було пов’язано із стилістикою готелю, але все ж така назва була надзвичайно популярною в інших містах – назва тоді союзницької Російській імперії країни мали привабити вибагливих відвідувачів міста. До того ж, відігравав роль наголос на неповторному французькому шармі. До речі, на 1 поверсі будівлі функціонував ресторан та годинниковий магазин Вайденберга.

В 1902 р. Прунмаєр здає готель в оренду пану Теофілу Янковському, який стає власником готелю та відкриває кондитерську. Саме він змінює назву на користь свого прізвища – «готель Янковського». Очевидно, Теофіл зіткнувся з бізнесовими проблемами перейменування, тому напис на фасаді готелю виглядав так: «Гостиница Янковского, бывшая Французская», що зафіксовано тогочасними листівками початку ХХ століття.

Після смерті в 1910 р. пані Євгенії згідно нотаріального духовного заповіту будинок переходить у власність її дітей, інженера Альфреда Карловича Прунмаєра та громадської активістки, підданої Австро-Угорської імперії, члена правління Вінницького благодійного товариства Марії Карлівни Прунмаєр. До слова кажучи, дві великих літери «А» і «М» на балконних решітках готелю – це якраз їх імена, Альфреда та Марії.

Будинок не був проданий Янковському, адже в списку домовласників Вінниці 1911 р. власниками нерухомості на вулиці Поштовій зазначаються А. і М. Прунмаєри. На жаль, фотокартки власників не збереглись.

З цікавих моментів історії готелю варто відзначити існування закладного каменю з написом «CUM DEO» (з лат. – З Богом!). Прунмаєри, очевидно, були християнами західного віросповідання, тому напис латиною у власників-католиків не видається вже й таким дивним.

Ну а тепер – найголовніша міська легенда;) Байки пов’язують цей будинок з історією « домів терпимості», а простіше кажучи – борделів. Справді, проституція в Російській імперії не була забороненою справою, навіть контролювалась державою. «Нічним метеликам» видавався «жовтий квиток» – документ-альтернатива паспорту, який надавав право легально займатися проституцією. На 1897 рік у Вінниці було офіційно зареєстровано 13 осіб цієї найдавнішої професії.

кадр з фільму «Дім Терпимості»(2012)

Але документальних підтверджень існування борделю в даному готелі немає. Погодьтесь, чутки ніколи не виникають на порожньому місці. Можливо, досить часто повій бачили в номерах «Янковського», а пізніше час зробив спвою справу, затерши деталі. Досить популярною є історія про повію що була коханкою градоначальника Одеси, який чи не кожного місяця навідувався до неї в готель. Начебто її привид і став причиною загадкових пожеж вже в 2000-их роках. На жаль, істинності та правдивості в таких чутках мало.

Чи знаходяться катакомби під готелем? Безумовно. Залишки підземних ходів XVII-XVIII століття давали про себе знати не один раз поряд з приміщенням, тому думаю, що можемо чекати несподіваних сюрпризів.

В радянські часи приміщення мало різноманітні функції. Згідно спогадів вінничанина, тепер мешканця Німеччини Соломона Григоровича Вайнштейна (який пише під псевдонімом «Ніл Крас»), певний час там знаходився онкологічний диспансер, операційна якого вікнами виходила на центральну вулицю. А на першому поверсі завжди знаходились заклади громадського харчування – їдальня, пиріжкова, закусочна.

Ще донедавна свої двері гостинно тримав відкритими «Вогник» – легендарний кафетерій, про який завжди називали місцем, де досі пахло Радянським Союзом.

В 1990-х роках були пропозиції розмістити в будівлі музей Подільської ікони, але з огляду на «бордельні» чутки та різноманітні обставини, від ідеї відмовились.

Більше року відбувалось «перезавантаження» готелю. Описувати цей процес немає сенсу, вінничани мали можливість кожного дня слідкувати за ним. Ну хіба лиш додам кілька особливо вражаючих фото:

 

Ну а тепер приміщення повернуло свій історичний вигляд а згодом відновить не менш історичну функцію.

Чекаємо пам’ятника пані Прунмаєр;)

Cum Deo!