Вінниця бачить заквітчані сни

Стрибок із зими в літо через хвилі буйного цвітіння робить наше місто. Сакури цвітуть і в районі колишніх залізничних бараків. А на вулиці “40-річчя Перемоги” цвіте магнолія.

На Кореї запінилися черешні та алича.

Цвітуть груші.

На старті яблуні.

А черемха не дає заснути закоханим.

І все ж найбільше наречених серед вишень. Як тут не згадати старовинну легенду про наш край та вишню.

Старовинна легенда розповідає, що на березі річки Бог жило мирне плем\'я землеробів, що вклонялося не звіру, не птаху, і не князю, а дереву. І було це дерево — вишня. Одні казали, що ім\'я у них було уличі, інші називали їх тиверцями, а самі себе вони називали винничанами і головне поселення племені називалося Винницею. І ось чому.

Коли у племені народжувалася дитина її батько саджав біля дому пагін вишні. Дітей в той час кожна сім\'я мала багато, тому з часом всяка оселя племені стояла в центрі невеличкого вишневого садочка.

Коли діти виростали та мали стати до шлюбу, то на заручинах збирали з тих вишень свіжі плоди і робили з нього вино, яке мало простояти рік, щоб ним могли пригощати гостей на весіллі. Вином, яке залишалося після весілля, сім\'я і веселилась на свята і лікувалася у лиху годину. З вишні вони робили і настійки, і варення і багато чого іншого. Навіть вареники у них були з вишнями. Тому люди, особливо дівчата, того племені славилися не лише здоров\'ям, красою, а і мудрістю.

В ті ж часи на півночі у густих лісах, жило плем\'я мисливців, що не знало ні заручин, ні весіль. Жінок вони брали силою, викрадаючи з батьківського дому.

Князь того лісового племені вирішив напасти на сусідів. Зібрав військо і вирушив до річки Бог. І треба було такому трапитись, але там на березі річки він побачив дочку правителя Винниці Божену, що під наглядом челяді купалася у прозорій прохолодній воді.

І так вона була ніжна та красива, що з першого погляду сподобалася князю. Велів своїм воїнам пов\'язати слуг та охоронців, а саму Божену привести до себе. Дружинники виконали наказ.

Сказав князь дівчині: “Будеш ти або моєю, або нічиєю!”. Дівчина не злякалася чужинця і відповіла: “Я буду твоєю, якщо ти дотримаєшся нашого шлюбного звичаю, та зробиш нам на наше весілля через рік вишневе вино від свого роду”. Засміявся князь і відповів: “Ти хитра, а я могутній! У нашому краї не ростуть вишні, тому перекажи людям племені, що якщо вони не хочуть побачити, як горять їх вишневі сади уже сьогодні, то нехай разом з золотом та сріблом сплатять мені данину і найкращими плодами з ваших вишневих садів!”.

Винничани були мирним племенем і не готовими до жорстокої боротьби, тому вони скорилися злій силі.

Північне ж військо повезло у свої ліси короби з вишнею. Там вони теж робили своє вино, але з лісових ягід. Тому і з вишень зробили сусло, не викидаючи кісточки. Так це сусло і відстоювалося цілий рік до самого весілля.

На весіллі кожне з племен, не довіряючи один одному пили вино власного приготування. І вже до кінця вечора майже все військо лісовиків разом з князем потруїлося. Бо незважаючи на корисність м\'якоті вишні у її кісточках міститься дуже сильна отрута. Але мисливцям, що не мали справи з вишнею годі про це було знати.

Ось таким чином вишня врятувала від наруги ціле плем\'я добрих винничан. З тих пір і по цей день в тому краю люди, якщо хочуть мати велику та здорову сім\'ю, саджають біля своїх осель деревця вишні. Люди бережуть та доглядають за матінкою вишнею, а вона береже та доглядає людей.