Чи існує Вінницька регіональна еліта?

Еліта (від лат. «electus»; англ., фр. «elite» - обраний, відбірний, кращий) - в соціології та політології - невід\'ємна і важлива частина будь-якого соціуму. Здійснює функції управління соціумом, а також вироблення нових моделей (стереотипів) поведінки, що дозволяють соціуму пристосовуватися до змін оточення.

Слово також застосовується для позначення несоціальних суб\'єктів, що володіють винятковими якостями (фактичними або уявними - наприклад, в сільському господарстві, в комерції). Поширене й іронічне застосування терміна.(http://ru.wikipedia.org/wiki/Элита)

Я не разставив собі питання: «Чи є у нас група людей, яким хотілось би довірити керівництво регіоном?». Не піддаю сумніву легітимність становлення наших нинішніх чи попередніх очільників, політиків, бізнесменів. Це не моя прерогатива, їхній шлях владнимищаблями опише історія. Для мене залишається відкритим питання відповідальності тих, хто заявляє про своє лідерство (бажане чи реальне), перед звичайними громадянами, які відмовились чи неготові до місії «батьків регіону». А ще – питання про нашу відповідальність перед елітою.

Ідеальних лідерів не буває, всі вони - люди зі своїми вадами і чеснотами,слабкими і сильними сторонами тощо. Хочеться, щоб це були люди, які не лише декларуватимуть своє лідерство, але й реально візьмуть на себе відповідальність за майбутнє регіону, за гострі проблеми сьогодення, не підлаштовуватимуться під обставини, а шукатимуть особливі рішення для Вінниччини. Важливим є саме той період, коли люди з амбіціями лідеразвертаються до нас за підтримкою. 104 мажоритарних кандидати і ще близько двох десятків «списочників» від Вінниччини. Чому саме тепер і чому саме до нихмає бути прикута увага? Бо вибори! Так - хочеться вибирати, а не бути загнаним в електоральне стійло чи купленим. Що ж робити? Цікавитись ними і спілкуватися з ними. Жодна яскрава листівка чи рекламний ролик не покажуть нам людину так, як жива розмова. Треба думати, бо вибір має бути осмисленим і зваженим. Маємо вибрати того, хто може довести свою відповідність ролі лідера регіону.

«Хотіти та могти - це не одне і теж,» -каже один мій товариш. І я розумію,обраним має бути політик знаявними чипотенційнимизадатками керівника, з рисами відповідальності. Бажано, щоб це була людина, яка вже встигла довести це на практиці - в політиці чи бізнесі. І щоб говорила не лише про власну привабливість та успішність, але й була здатнаутворювати команду чи групувпливу.

Колишній повноважний посол Республіки Польща в Україні Єжи Козакевич на своїх лекціях з Посткомунізму, які я мав честь слухати, говорив, що теза про «брудну політику» вигідна лише нечесним людям, які за своїм статусом, попередньою біографією, життєвими та бізнесовими кроками не можуть будувати політику для людей. Чи тільки в Україні «така» політика? Ні, в більшості пострадянських і східноєвропейських країн теж. У кожній по-іншому, але більшість громадян там так само кажуть: «Наша політика брудна та огидна». І цим знімають з себе відповідальність. Мовляв, у політиці «бруд» і «темрява», а я чистий і чесний. Так, «темрява» і «бруд» потрібні лише для того, щоб пересічний громадянин не брав участі в розподілі коштів та ухваленні рішень, не вибирав мову та шлях у майбутнє. «Ми тут готові взяти на себе брудну роботу, - кажуть політики. – Самі поділимо, самі вирішимо, самі, самі... А ви не брудніться, цей тягар на себе взяли ми».

Різниця між Україною та багатьма іншими країнами полягає лише в тому, що там є групи людей, які створюють правила поведінки - і для еліти, і для пересічних громадян. І якщо в Росії, Казахстані, а особливо в Білорусі, це дуже мала «група», яка будує тоталітарні правила і подвійні стандарти («Що попові можна, те дякові зась, але у нас майже європейська демократія»), то у Східній Європі це справжні групи і справжні правила. Коло причетних до ухвалення рішень у них більше, існують моральні версифікатори(авторитети, на яких рівняються), але є і певні негативні обставини(посттоталірна ментальність, слабкі основи правової та політичної культури). Така ситуація в Польщі, Чехії, Литві, Румунії тощо. У нас же - розрізнені особистості та групки (або й угруповання), які хочуть підігнати реальне людське сприйняття суспільного життя в Україні під свої ілюзії. Опозиційність і про владність -ознака тимчасова і часто дуже відносна. Бракує головного -державницького бачення і відповідальності за територію, за людей та їхнє майбутнє.

Можна наводити багато прикладів, коли нації, регіони, країни об’єднувались, щоб вистояти перед викликами. Думаю, кожен може для себе пошукати такі приклади в історії та сучасності. Сьогодні ж консолідованого реагування на світові та регіональні виклики, які постають перед Вінниччиною, не видно або майже не видно.

Тож чи є у Вінниччини еліта? Запитання до обговорення.