Війни пам'яті

В Україні триває війна пам\'яті, а точніше - війна за пам\'ятники. То на Заході невідомі покоцають Бандеру, то на Сході люди у масках заляють фарбою Леніна. Розігнатись вандалам, на жаль, є де. Пам\'яток, часто сумнівної естетичної цінності, але чіткої політичної заангажованості, в країні більш ніж достатньо. А незабаром стане ще більше.

У Тернополі завершився перший етап реалізації ідеї зведення пам\'ятника "жидівському пробоєвому куреню" - військовому підрозділу Української Галицької Армії, який складався з бійців єврейської міліції. Командиром у них був поручник Соломон Ляймберг.
Найцікавіше, що тернополяни заходились зводити монумент воякам, історія яких набагато тісніше пов\'язана з Вінницею, ніж з їхнім містом.

Судіть самі...

- Жидівський пробоєвий (штурмовий) курінь, відповідно і його керівник, перебували у Вінниці з серпня 1919 року, - розповідає вінницький історик та краєзнавець Олександр Федоришен. - Його вояки виконували тут обов\'язки по охороні та дотриманню порядку в місті. Курінь нараховував тоді 1200 вояків, включно з офіцерами-українцями. До складу входили чотири піхотних сотні (220 осіб), одна скорострільна сотня, одна чета (підрозділ, що нараховував близько 40 чоловік) кінноти та одна чета телефоністів. Також підрозділ був укомплектований радіостанцією, яку змайстрував сам командир, талановитий радіотехнік Соломон Ляймберг.

За деякими даними, антени тієї першої вінницької радіоточки були змонтовані на найвищому об\'єкті тодішньої Вінниці - вежі, що у сквері Козицького.

"Жидівський пробоєвий курінь" брав активну участь у бойових діях проти польських військ, прикривав відхід частин першого корпусу Української Галицької Армії за Збруч у районі Скалата, Гримайлова та Гусятина. На Придніпров\'ї відзначився в боях з більшовицькими військами під містами Проскурів (нині Хмельницький), Вінниця, Фастів, Бердичів.

- У листопаді 1919 року Начальна команда Галицької Армії (генштаб, який теж розміщувався у Вінниці) розформував курінь через епідемію тифу, який почав викошувати ряди вояцтва, - говорить Олександр Федоришен.

Частина куреня дісталася до Одеси, звідки разом із членами місцевої єврейської бойової дружини емігрували до Палестини. Деякі залишилися на території Радянської України.

З приводу подальшої долі командира "жидівського пробоєвого куреня" Соломона Ляймберга існує дві версії. Згідно з першою, Ляймберг повернувся у Тернопіль і був замучений поляками у місцевій в\'язниці (за іншими даними - в таборі для інтернованих військовополонених Української Галицької Армії) в 1920 році.

Втім, існує ще один варіант біографії Ляймберга, який історики вважають цілком ймовірним, а от організатори встановлення монумента, мабуть, до уваги вирішили не приймати. Згідно з цією версією, Ляймберг залишився в Радянській Україні. Більше того, з 1921 року вважався комуністом - членом ВКП(б). Служив начальником радіочастини четвертого (розвідувального) управління штабу Червоної Армії, деякий час нібито навіть проживав у Москві. У 1933 році засуджений до трьох років позбавлення волі, після звільнення працював завідувачем радіовузла Белбаткомбіната в Карелії. У жовтні 1937 року заарештований знову і засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний 9 квітня 1938 року в Ленінграді.

Отже незабаром в Україні зявиться пам\'ятник, до якого з однаковою пошаною зможуть покласти квіти і націоналісти, і комуністи, і товариства пам\'яті репресованих, і єврейська громада. Сюди ж сміливо зможуть нести вінки військові, зв\'язківці та навіть міліціонери. Може на тому й завершимо війну пам\'ятників? Адже ні бронза, ні граніт не винні в тому, що пам\'ять у нас дірява. І ці діри дуже нагадують кульові отвори...