Вінниця у зимі по самі вуха

Ще б пак, це ж не кінець світу. Ось у його неминучості, судячи з завчасно розкуплених свічок, ніхто не сумнівається. А в тому, що на зміну листопаду прийде грудень, певно, були величезні сумніви.

Вже через годину після початку снігопаду обласний центр паралізувало. Трамваї зупинилися, маршрутки зникли, таксі не викликати, тролейбуси відчайдушно буксували у сніжній каші. Щоб перетнути місто, часом потрібно було більше півтори години. Це якщо пощастить.

Запізнюватись на зустріч завжди неприємно. Пройшовши пішки через весь центр, дорогою безнадійно набираючи всі відомі мені служби таксі, таки побачив "Волгу" з шашечками біля "Універмагу".

- Хто вас тільки їздити вчив?! Чого спимо?! Не вмієш водити, став машину вдома і не висовуйся! - лаявся водій, люто вивертаючи кермо.

Автомобіль відчайдушно заносило, з-під коліс летів брудний сніг.

- Ось, дивись, ще одна мавпа за кермом, - мотав головою таксист, водночас сигналячи блондинці за кермом "Фольксвагена", який ми обганяли. - Сама ледве плентається й іншим проїхати не дає. Нічого, завтра тебе і таких як ти вже на дорозі не буде. Зима вас навчить!

Тим часом перед машиною замаячив ДАІшник з жезлом регулювальника. Хмельницьке шосе в районі ринку "Лісопарк" виявилося перекритим. Посеред дорожнього полотна чорніло величезне провалля, поруч стояла техніка і вовтузились робочі. Автомобілі відправляли в об\'їзд.

Прорив труб - ще одна ознака зими, яка настала несподівано. Мов насміхаючись над комунальнкиами, які все літо не розгинаючись латали теплотраси, з труб потекло саме там і саме тоді, коли цього найменше чекали.

Так і не діставшись до потрібного будинку, я розплатився і вийшов з таксі. Далі довелося йти пішки. Добре хоч не далеко. І добре хоч, не багато вже тієї зими залишилось. Менше трьох місяців. А там і весна.

Сподіваємось, хоч вона не стане для Вінниці несподіванкою...