Доброго дня! Хочу подякувати Вам за великий внесок у розвиток нашого чудового міста!Та на жаль, навіть у найкращих містах з великими керівниками траплюються люди, які ганблять гідне звання людини. 12 червня о 17 годині я знепритомніла, і внаслідок цього опинилася в травмпункті на Київській. Не буде додавати зайвих подробиць, але некомпетентність лікарів просто вражаюча. Та на цьому все тільки починалось. Через слизьку підлогу в самому гіпсувальному кабінеті впала моя мати і отримала важкий вивих голені. Завдячуючи моїй "групі підтримки", які приїхали зі мною, мамі кваліфіковано надали допомогу. Проте це зробив не лікар, який сидів на прийомі, а хірург з іншого відділення. Приймаючий же лікар, Нечипоренко Руслан не те, що не міг надати допомоги, але просто не хотів. Виявляється, люди, які звертаються за допомогою до нього, просто йому заважають працювати. Це жахливо чути від людини, які давала клятву Гіппократа, та обіцянку завжди допомагати. На стаціонарне лікування нас з мамою відмовились покласти. Причина банальна – ремонт у відділенні. Добиралися додому власними силами. Емоцій словами не передати. Після цього почалися 4 тижні пекла. Виявляється, що сімейний лікар Центру первинної медико-санітарної допомоги № 2, - Чернюк О.В., вміє тільки видавати лікарняний лист. Та все це супроводжувалося ще з проблемами та криками від завідуючої терапевтичної служби.Отже, через тиждень лежання вдома в нерухомому стані без усякого гіпсу чи ортезу, набряк так і не зійшов, а отже нога і не піднялася. В майжу мудру голову нашого сімейного лікаря прийшло те , що в мене перелом шийки бедра. Цю відомість вони взяли лише з одного симптому, опустивши , чогось за необхідністю, усі інші(я не змогла ногу відірвати від ліжка). Тоді всі вирішили терміново через тиждень лежання вдома перед Трійцею та 3 вихідними днями, зробити рентген. Хоч я і не лікар, але здоровий глузд взяв верх, я відмовилась їхати на рентген напередодні вихідних та згадуючи прості правила з Охорони здоров*я, що транспортувати мене треба в лежачому стані з повною фіксацією, а сімейний лікар та завідуючий терапевтичною службою повної гарантії на це не надавали. Склавши на мене акт, всі замовкли , сказавши, що їм неважливо, чи я буду здорова, важливо лише зняти відповідальність з себе (з лікарів). Ці слова стрілою засіли у моїй свідомості. Невже дійсно це є основною метою лікарів? А як же допомога хворим? А як же співчуття? Попри обіцянки відмовити мені у лікарняному його на недовгий час продовжили. Через день набряк зник та я змогла підняти ногу. Отже, продовжили лікування зв*язки далі. На сьогоднішній день пройшло 3 тижні і 3 дні. Зателефонував сьогодні (5 липня) сімейний лікар, і повідомив, що мій лікарняний лист закривається в понеділок, і я забов*язана прийти до нього на прийом. За ці дні я жодного разу так і не змогла встати повноцінно на ноги, а мені пропонують у вівторок виходити на роботу. З*являється актуальне питання: як я це маю зробити? Хірург сказав, що з надлишковою вагою (понад 40 кг), які я маю, та повторним травмуванням даної зв*язки, мені прописано 4 тижні навіть не підводитись з ліжка, і ще мінімум 2 тижні розробляти ногу. Шановний Володимир Борисович, я вдячна Вам , за ту любов, яку Ви вкладаєте в облаштуванні нашого міста. Але… Невже лікарі повинні не лікувати хворих, а дотримуватися лише нікому невідомих протоколів лікування. Невже людину, яка не навчилася знову ходити, можна відправляти на роботу, лише через те, що вона не здатна прийти на прийом до травматолога? Невже травматологів не можна викликати додому, навіть через сімейного лікаря. Я вдячна лікарю, якого я випадково знайшла, і який приватним шляхом на благодійній основі без жодної копійки вдячності в його кишеню погодився мене лікувати через 10 днів простого відлежування вдома без найменшої хоча б фіксації ноги з розривом медіальної зв*язки колінного суглоба. Прикро. Що ж робити людям, які не мають знайомих лікарів? На сьогоднішній я не маю коштів на таксі, щоб доїхати до лікарні та повернутися додому, не маю фізичних сил, щоб здолати сходи до таксі. Замкнуте коло. З вівторка мене планують виписати на роботу. Це крик душі. Я вже не прошу кваліфікованої допомоги, на сьогодні я її маю. Прошу лише продовження лікарняного листа для того, щоб знову ходити та приносити користь Вінниці. І все… З жахом чекаю вівторка !!!