Шановний Володимир Борисович! Так як до Вас на прийом дуже важко потрапити, то звертаюсь через лист.У моєму житті склалась досить складна ситуація і залишилась одна надія на Вас. Я є мама трьох неповнолітніх дітей.Шість років назад вимушена була переїхати з села в місто, так як в селі неможливо знайти роботу та утримувати трьох дітей.З тієї пори безвиїздно тут проживаємо.Дітки старші навчались в школі-інтернаті в Мурованіх Куриловцях, а менший у Вінниці відвідував 61 ДНЗ. Зараз всі дітки проживають в містіі ходять до 18 школи, а менший там же в 61 садочку. Проживаємо в найманій квартирі. Ніби було все нормально, якби не те що 2 листопада 2008р. помер батько мойх дітей. Ми з ним були розлучені, але діти постійно відвідували тата і приписані ми в його будинку. Після смерті свекруха сказала, щоб ми виписались. Я її просила, що не маю де прописатись, але вона стоїть на свому. До своїх батьків я також не можу приписатись, бо вони розлучились і поділили будинок, а мені сказали, що я не потрібна з своїми дітьми. Зараз закінчується термін оренди квартири, знайти не може, бо з дітьми не хочуть. В зв"язку з кризою грошей не вистачає, але треба триматись роботи, бо на іншу не можу піто, так як після ДТП одна рука з обмеженими можливостями. Жити немає де і ми в березні опинимось на вулиці, просто неба. Я ніколи ні в кого не просила про допомогу, але зараз така ситуація, яка стосується моїх діток. Я не вірю, що в нашому місті немає дві яких небуть кімнатки для проживання. Я зверталась до начальника по розподілу житла, не буду називати його прізвище, мені там просто нагрубили і сказали що "бабки" платити треба. Невже "бабки" важливіше чим маленькі діти? Володимере Борисовичу, прошу Вас всім серцем про допомогу. Це так страшно бути нікому непотрібною людиною, але ж я молода мати, яка хоче жит , працювати та виховувати дітей, а для цього не хватае тільки житла. З повагою до Вас Людмила Петрівна.