Шановний,Володимир Борисович!Одразу хочу перепросити Вас за турбування-адже ви чимало отримуєте різних листів.Я б не наважилася сама,але друзі порадили звернутися до Вас,кажучи,що Ви-людина чуйна і реально допомагаєте вінничанам.Нас в сім"ї шестеро-я,мій чоловік Євген-нам по 31рік,старші-сини-близнюки-Павло та Владислав-їм по 12,cинуля Олежик-йому 8 і довгоочікувана донечка-Діанка-їй 4 роки.Майже 8 років назад добрі люди нам розказали про Молодіжний фонд,який будує житло для молодих сімей.Ми жили тоді в старенькій хатинці з частковими зручностями.Зібрали документи-стали на чергу,чекали майже 3 роки,поки нам сказали"буде будуватися будинок поруч з Поділлям,але кількість квартир-обмежена-готуйте гроші".Сума для нас була завелика ,і ми вирішили продати старе житло заради перспективи кращих умов для дітей.Та раптом-будівництво"заморозили"..Ми з дітьми знімали житло,чоловік-на заробітках.Без кінця ходили-питали у Фонді про житло-нічого.Влітку 2004р народилася дочка,а в грудні від знайомих ми випадково дізналися,що ще в квітні люди попідписували угоди на квартири в новому будинку,що почав будуватися.Ми встигли"вихопити"останню-на 10 поверсі і були щасливі.Ви,можливо, чули про цей будинок-Скалецького 38"а"-було багато проблем із ним..постійно росли "побори",дорожчав квадратний метр і т.д.На зборах люди розводили руками"в нас нема грошей",а ми так боялися втратити квартиру,що влазили в борги,в кредити,ала все вчасно виплачували Фонду.Ще тоді треба було кричати про допомогу,а не намагатися самим все владнати.Більше 2х років я була зовсім сама з 4 дітьми,ми мерзи в арендованих квартирах,голодували,очікуючи,коли розрахуються з нашим папою на закордонних заробітках..Але гріла серце надія-колись все налагодиться..Тим часом Фонд почав "арештовувати"квартири..Ми дуже боялися,що і квартиру заберуть,і гроші не повернуть..Вирішили за допомогою банка викупити у держави -краще"процентний"кредит у банка,ніж нібито "безпроцентний"у Фонду.Але ті,хто особливо не здавав всіх грошей,все-таки отримали свої квартири,давно поробили ремонти і живуть.А ми виплачували житло,в якому навіть не могли жити-коштів на ремонт не було-арендували,хоча з 4 дітьми,котом і собакою-це дуже складно-ніхто не хоче здавати житло.Останні 3 місяці ми жили в моєї сестри в 10 кв.метрах "врем""янці".Пару днів назад в"їхали-таки в свою квартиру-хоч під ногами цемент,ала діти щасливі-багато місця для всіх.Ми б хотіли залишитися тут жити,але боїмося,що банк забере в нас цю квартиру-нам стало важко виплачувати кредит,з"явилися прострочки,банк вимагає повного повернення всього кредиту.Приводять покупців за "копійки"-враховуючи кризу і нашу ситуацію.Ми з чоловіком готові поїхати разом на заробітки,аби залишити дітям гарне житло.Ми не можемо знову лишити їх"просто неба"-в них має бути "батьківська хата",яку можно запам"ятати і повертатися крізь роки...Я знаю,зараз всім нелегко,та старший син Павло із сльозами нещодавно запитав мене:"Мамо,чому така несправедливість в світі?Що у нас за країна?чому до нас нікому немає діла!?" Що мені цому відповісти? Допоможіть,будь-ласка,Володимир Борисович,чим зможете.Будемо вдячні і за добру пораду-як нам далі бути.Бо до кого ж тоді звернутися в місті,якщо не до Вас. Із повагою -родина МАКАРЕНКО.