Сержантку Тетяну Харченко з Вінниччини визнано однією з найкращих медичних сестер України! Про це розповіли на сторінці Командування Медичних сил Збройних Сил України.
Церемонія нагородження відбулась у рамках ювілейного XV Міжнародного конгресу «Медсестринство в реаліях війни».
Премією «Найкраща медсестра України» відзначають кращих представників медсестринства, багато з яких перебувають на лінії вогню, рятуючи життя.
У фінал було обрано 15 претенденток та претендентів.
Однією із відзначених у номінації «Медсестра/медбрат-Захисниця/Захисник» стала операційна сестра операційного відділення одного із госпіталів на Вінниччині сержантка Тетяна Харченко.
Тетяна – досвідчена військова медикиня, учасниця бойових дій. Під час першої ротації в 2019 році дівчина надавала допомогу пораненим у складі передової хірургічної бригади. Тоді, як розповідає медсестра, роботи було менше. Але й були випадки одночасного надходження значної кількості воїнів із важкими пораненнями.
«У Гірському на Луганщині до нас надійшло одночасно до десяти поранених бійців із важкими травмами голови, черевної порожнини, кінцівок. В перші хвилини була паніка, що ми не впораємся малою кількістю медиків. Але, зібравши волю в кулак, кожен виклався не на 100, а на 200%. Ми стабілізували всіх поранених воїнів. І це надихало!», – розповідає вона.
Повномасштабне вторгнення для Тетяни Харченко розпочалось з евакуації поранених внаслідок ракетної атаки у невеличкому містечку на Вінниччині. Згодом медикиня двічі була у відрядженні у мобільному госпіталі.
«Потік пацієнтів у шпиталі практично нескінченний. Лікарі і медичні сестри працювали і працюють майже цілодобово, маючи по 3-4 години сну на добу. Багато хлопців із важкими політравмами… Пам’ятаю захисника з пораненням черевної порожнини із масивною крововтратою. Провели оперативне втручання. Але для його стабілізації потрібне було переливання крові. На той момент крові з потрібною групою було недостатньо. Це була моя група. Тому, не вагаючись, я стала донором. На наступний день нашій радості не було меж: бійцю стало краще», – додає медикиня.
Такі моменти, як зазначає Тетяна Харченко, попри втому та безсоння, надихають працювати, вдосконалювати знання, цінувати і підтримувати колектив, а найголовніше – ніколи не опускати руки, руки, які рятують життя.