У той час, як частина суспільства розслабляється, намагаючись повернутись до звичного життя, фронт продовжує палати. Обстріли, терор, зруйновані будинки і загиблі мирні жителі — це не далекий схід, це наша реальність. Лише нещодавній теракт у Кривому Розі — ще одне болюче нагадування: ворог не спить. Ракетні атаки щодня перетворюють українські ночі на кошмар, з якого не можна прокинутися.
У мирних містах кафе працюють допізна, торгові центри наповнені людьми, бізнеси оживають. І це добре. Але цей комфорт існує лише тому, що хтось щодня ризикує життям на передовій. Поки одні п’ють каву, інші ховають побратимів. Поки хтось відкриває нову кав’ярню, хтось шукає спосіб знайти тепловізор або пікап для своєї роти.
Ми поспілкувалися з підприємцем і меценатом Андрієм Опанасюком, який переконаний: підтримка армії — це не опція, а обов’язок кожного, хто живе і працює в Україні.
«Ми маємо бути чесними перед собою: зараз не той час, щоб розслаблятись. Так, є переговори, є надії. Але поки ці надії не мають під собою реального ґрунту, ми повинні діяти. І діяти рішуче. Кожна гривня, кожен дрон, кожна машина — це шанс врятувати життя наших хлопців і дівчат на передовій», — наголошує Опанасюк.
За словами Андрія, бізнес має бути одним із головних партнерів армії, адже саме бізнес здатен швидко реагувати, закуповувати техніку, допомагати в логістиці та виконувати запити, які надходять з фронту.
«Якщо ти працюєш, заробляєш тут, в Україні — твоя пряма відповідальність робити вклад у нашу безпеку. У мене немає жодних сумнівів, куди сьогодні має йти основний фокус нашої підтримки», — зазначає він.
Один із прикладів — нещодавня допомога 67-й окремій механізованій бригаді. Андрій Опанасюк разом із командою передали бригаді необхідне спорядження і техніку, задовольнивши один із ключових запитів.
«Ми передали те, що просили хлопці. За це отримали подяку від командира бригади, і для мене це — найбільша нагорода. Бо ця подяка — не формальність. Це свідчення того, що ми працюємо разом, на один спільний результат», — розповідає він.
Андрій підкреслює, що така співпраця — не разова акція, а стратегічна позиція:
«Ми не зупиняємось. Плануємо і надалі допомагати 67-й бригаді та іншим підрозділам. Бо тільки єдність фронту і тилу дає нам силу. Сьогодні кожен українець повинен відповісти собі на одне просте запитання: що я зробив, аби наші воїни не залишилися без підтримки?»