Він не так давно став вінницьким крафтярем, проте завжди був винахідником. За допомогою науки та праці йому вдалося в чагарнику побудувати власний дім. Це неймовірна історія переселенця, який незламно прагнув стати на ноги та відновити власне життя.
Спершу переїзд до Вінниці для Олега Міхеєва був вимушеним та, на його думку, мав бути короткотривалим. Вони з дружиною приїхали до нашого міста влітку 2014 року з Горлівки. У вересні вивезли з Дебальцево маму. Восени зрозуміли, що війна триватиме довго тай повертатись вже фактично нікуди. Для родини наступні п’ять років стали періодом відбудови власного добробуту й кропіткої праці. Допомагало натхнення та бажання робити власну справу.
Влітку 2015 родина придбала невеличкий будиночок та пів гектара землі в селі Степанівка Немирівського району. Саме тоді Олег розпочав роботу над найцікавішим стартапом у житті їхньої родини. Про всі злети та падіння Олег Міхеєв пише у своєму життєписі на сторінці у Фейсбук, яка має досить креативну назву СтепанівкаVillage
З міщанина в селянина або битва за врожай.
“Коли ми вперше оглядали будинок у Степанівці, складалось враження, що ми потрапили в джунглі, —розповідає Олег Міхеєв. — Колишній власник, пробираючись крізь чагарники показував свої володіння та казав “тут, ще десь сарайчик є”. Територія та будинок були “дикими” й вкрай занедбаними. Ми довго її розчищали, однак потім ще два роки опалювались власними дровами. Насправді, працювали всі дуже багато. В той час, про якусь сільгосп діяльність, навіть, мови не було. Там був город та садок, але їх на той момент зовсім не було видно.”
Першу городину прийшлося садити дуже швидко, бо то вже було літо, час для висадки культур пізній. Проте, у війні за грядки з бур’янами, перемогла наполегливість та праця. Перший рік видався найтяжчим, але й перші врожаї були найсмачнішими. На наступний рік до вирощування поставилися зі всією серйозністю питання. Олег - за освітою науковець.
Застосовуючи знання з хімії, він зміг придумати багато цікавих рішень. Наприклад, опановуючи вирощування кизилу, Олег прийшов до висновку, що нашому ґрунту не вистачає певних хімічних елементів. Він порівняв грунти Криму та Поділля, про свій агро експеримент він детально написав на сторінці Степанівка Village :
“Настала весна, а за нею і літо 2018 року, — йдеться у дописі на сторінці. — Щоб, якось простимулювати ріст цих саджанців, я полов навколо них бур'яни, що лізли з коріння старих вишень, які були вирізані у попередні роки, я поливав їх добривами... Дерева підросли, але теж якось так. 2019 рік, у цей час я згадав, що у Криму кизил почуває себе дуже добре. Але що відрізняє гори Криму від Подільського лісостепу? Активна реакція ґрунту! У Криму ґрунт трохи лужний, а у нашому садку - помірно кислий. Як це виправити? Під кожне дерево було засипано по два відра попелу з твердопаливного котла. І, о чудо, дерева за сезон 2019 року виросли дуже і дуже помітно. Не знаю, може це час, проведений на одному місці, та весь комплекс зусиль у попередні роки зіграли свою роль, чи то дійсно зміна активної реакції ґрунту, але ж дерева прийнялися, обжилися та пішли в ріст на новому місті. І ось тепер це. Бутони майбутніх квітів. На одному лише два, на другому, що перші два роки сиділо не живе, не мертве - зо три десятки. Алілуя!”
Треба зазначити, що Олег Міхеєв дуже творча людина. До своєї справи він підійшов з особливим натхненням. У розмові з нашим журналістом він відверто зізнався, що наука в певній мірі мистецтво:
“Я займаюсь тим, що мені подобається. Я не просто вирощую щось на городі, не просто консервую чи роблю заготовки. Я натхненний тим, що роблю. Хімія та досвід в моєму житті стали своєрідним мистецтвом, до всього я підходжу з любов’ю”.
На городі ростуть особливі культури за особливим наглядом.
Олег вирощує багато цікавинок на власному городі. Для нашого Поділля вони є традиційними. Однак, для односельчан його город - зразок інноваційного підходу до сільського господарства. Річ в тім, що замість звичного масового вирощування бараболі та буряку, на городі господаря ростуть: селера листова, буряк листовий, кінза, американська капуста “Суперфуд кале”, хлібне сорго, батат, сортові гарбузи і ще багато різної цікавої городини.
До вибору висаджених культур Олег підійшов з точки зору збуту. Батат, до прикладу, росте клубнями, як бараболя. Ця культура є звичайною для нашої області. Раніше його постійно готували наші господині. За останні пів століття він чомусь зовсім випав з традиційного раціону. Проте зараз ресторатори ладні заплатити за нього чималі кошти. В гіпермаркеті “Метро” один кілограм батату коштував 80 гривень.
“Я вирощую бараболю, просто не так багато, як звикли наші селяни, — пояснює пан Олег. — Наша родина вирощує картоплі стільки, скільки потрібно для задоволення наших потреб. Хоча минулого року вродило чимало. Ми, навіть, продали частину. На решті городу ми вирощуємо овочі та різні культури під реалізацію, чи для консервованої продукції. До деяких видів культур привчаємо наших покупців, наприклад, до сортових гарбузів. Покупці, коли спробували якісний продукт, потім самі звертаються, замовляючи те, що їм до вподоби”.
Про деякі, з вище названих культур, ми розпитали детальніше. Виявилось, що листовий буряк, на відміну від шпинату, набагато корисніший, в ньому міститься більше “щавлевої кислоти”. Листова селера є недооціненою нашими споживачами, хоча має надзвичайні смакові властивості. Капуста “Кейл чи браунколь” або “Кучерява капуста”, широко використовується в раціоні американців, вона відноситься до категорії суперфуду (тобто в цьому продукті надмірна кількість корисних для організму речовин, до тої ж категорії відносяться: ягоди годжі, насіння Чіа і багато інших, багатих на корисні елементи, продуктів). Хлібне сорго - зернова культура, перспективна в тому, що добре переносить засуху і має стільки ж вуглеводів, як і кукурудза (з неї виходить смачна каша, а головне дуже корисна).
Крафтове виробництво за старовинними рецептами з наукової точки зору.
Насправді, це дуже важко описати словами. Бо про властивості та смаки перцю чилі й табаско Олег Міхеєв може говорити годинами. Він дуже любить експериментувати:
“Всі бачили червоний перець та червоні помідори. — коментує Олег Міхеєв — Проте, не всі знають, що червоний колір їм надають різні барвники (а за сумісництвом дуже корисні і біоактивні речовини).Червоний колір перцю здебільшого обумовлений каротином. Про нього всі чули, всі знають.Червоний колір томатів надає лікопен. Він менш відомий пересічному громадянину, але чи не найбільш корисний за каротин.”
Коли до його рук потрапляють продукти або рецепти він перетворюється на “генія-винахідника”, що вишуковує ідеальне поєднання смаку та якості. Вінничанам давно полюбились гострі соуси та аджики з пряних трав, про консервовану сливу по-вінницьки серед гурманів вже ширяться легенди. Практикує пан Олег й виноробство. Серед вин, над якими він вже працював, є помаранчеве та рожеве вино, вино з малини. Олег Міхеєв розповідав про спроби виробництва малинового та виноградного оцту, однак, технологію виробництва цього продукту він планує допрацювати.
Збільшувати обсяги виробництва для масового збуту пан Олег не планує. Найбільше, чого б йому не хотілось, втратити унікальність власної продукції. До кожної баночки виробленого продукту він ставиться, дійсно, як митець до картини. Ідея розвитку гастрономічного туризму на власному господарстві Олегу Міхеєву до вподоби, однак, до цього він хоче підійти з максимальною уважністю:
“Перш, ніж запрошувати до себе гостей, потрібно привести до ладу свою хату, створити комфортні умови для туристів. В майбутньому, це цілком можливо, ми над цим працюємо”.
Ми хочемо побажати родині Олега Міхеєва успіху в розвитку його справи та обов’язково навідаємося до нього в гості влітку, щоб на власні очі побачити незвичайний город та розповісти детальніше про виробництво.