Сьогодні, 28 жовтня, на сайті "Українського радіо" було опубліковано текст Всеукраїнського радіодиктанту національної єдності 2024 року під назвою "Магія голосу". Цього року автором тексту стала українська письменниця та літературознавиця Оксана Забужко.
Про це повідомляє видання РБК-Україна.
Диктант приурочено до 100-річчя "Українського радіо", яке відзначатимуть 16 листопада. Текст прочитав український поет, музикант і військовослужбовець Павло Вишебаба.
Нагадаємо, Всеукраїнський радіодиктант національної єдності був започаткований у 2000 році командою "Українського радіо" для популяризації української мови. Ця акція перетворилася на великий україномовний флешмоб, який об'єднує українців з усього світу. Щороку до участі долучаються школярі, студенти та викладачі, а також люди різного віку і професій.
Цьогоріч радіодиктант відбувся 25 жовтня, напередодні Дня української писемності та мови, який святкували 27 жовтня.
Нижче пропонуємо ознайомитись із текстовою версією радіодиктанту та перевірити власні знання.
Магія голосу
Спочатку був "брехунець". З нього починався день: клац! – і пронизливе рокотання перших тактів "Реве та стогне…", а за ним примусово-бадьоре "Говорить Київ!" давали знак, що з-під теплої ковдри хоч-не-хоч пора вилізати.
Діти люблять чутися в гурті. Було приємно думати, що цієї миті по країні мільйони дітей так само збираються до школи, а їхні тати-мами – на працю, і всіх нас об’єднує голос із радіо. Людський голос – то взагалі матерія магічна, в нього можна закохатись, навіть не бачивши носія. "Оксано, Оксано, я чую твій голос, то вітер мені з України приніс", – під це танґо й досі танцюють на весіллях, не підозрюючи, що це фольклор засланчий, гулагівський – не до коханої дівчини звернений, а до легендарної співачки Оксани Петрусенко, чий спів у сталінські роки Всесоюзне радіо доносило і в сибірську пущу.
А в 1960-1980-ті, коли єдиною дозволеною формою патріотизму було вболівання за київське "Динамо", Україна була закохана в голоси футбольних коментаторів. Їх упізнавали з півслова, в їхніх модуляціях ловили, мов ковток свіжого повітря, солідарність зі "своїми" і обурення привілеями москвичів, котрим безсоромно підсуджували судді у вирішальних матчах. Аж дивно, яке багатство сенсів здатен виражати людський голос самою лиш інтонацією!
Згодом телевізор притупив нам на те слух.
Та, попри всі зміни технологій, от уже сто років Україна звучить в ефірі планети власним голосом. І нашого голосу більше нікому й ніколи не вимкнути й не заглушити.